створіння» – ці слова стосуються не тільки тварин. Наївна Керрі, мов та овечка, керувалась у своїх вчинках інстинктом. Залицяння ж Друе не збудили в ній того інстинкту самозбереження, дуже сильного у таких безпосередніх натур.
Коли дівчина пішла, він привітав себе: здається, зумів справити на неї добре враження. Чорт, це просто обурливо, що молодим дівчатам доводиться отак поневірятись! Уже холоднеча, а у неї немає у що вдягнутись! Просто жах! Зараз же треба піти до «Фіцджералда і Моя» і викурити заспокійливу сигару. Він згадував личко Керрі, і ноги поспіхом несли його.
Керрі повернулась додому в такому піднесеному настрої, що не могла його приховати. Але несподівані гроші принесли з собою цілий ряд ускладнень, які її неабияк непокоїли. Як же купити собі щось із одягу? Адже Мінні знає, що у неї їх немає? Ще не дійшовши додому, вона зрозуміла: це неможливо! Які пояснення вона могла б дати?
– Ну як? – спитала Мінні, маючи на увазі її пошуки.
Керрі не мала звички обманювати і, почуваючи одне, говорити протилежне. Якщо вже ухилятися від правди, то принаймні тоді, коли в цьому є нагальна потреба. Отже, щоб не скиглити, адже на душі було так радісно, вона усміхнулась:
– Мені дещо обіцяли!
– Де? – скинулась сестра.
– У магазині «Бостон».
– Точно пообіцяли? – допитувалась Мінні.
– Завтра дізнаюся, – відповіла Керрі, не маючи охоти брехати довше, ніж це необхідно.
Мінні відчула, що в Керрі поліпшився настрій, і вирішила, що це слушна нагода, щоб розтлумачити сестрі, якої думки Гансон про ці її спроби переїзду до Чикаго.
– А коли тобі не вдасться одержати це місце… – вона затнулася.
– Якщо я найближчим часом не знайду нічого, то, мабуть, поїду додому.
Мінні швидко підхопила:
– Гансон теж вважає, що так буде краще, принаймні на зиму…
Керрі одразу все зрозуміла: їм не хочеться тримати на шиї безробітну. Вона не сердилася на Мінні, та й на Гансона теж. Але сидячи оце зараз і міркуючи над словами сестри, дуже раділа, що у неї є гроші Друе.
– Авжеж, – промовила вона розважливо, – я теж так гадала.
Вона не сказала, що від цієї думки все в ній обурювалося! Що чекало її в Колумбія-Сіті? Хіба вона не знає тамтешнє нудне, одноманітне життя? А тут – величезне, таємниче місто, яке все ще притягувало до себе, як магніт. Те, що вона встигла побачити, лише натякало на всі можливості, які в собі воно таїло. І що ж тепер – зректися цього всього і повернутись до нужденного існування? Їй хотілося волати від самої думки про це!
Керрі рано прийшла додому. Сховалась у вітальню, щоб усе обдумати на самоті. Що ж робити? Не може бути й мови, щоб купити собі обнови і заявитися в них тут! Частину з цих двадцяти доларів доведеться залишити на той випадок, коли треба буде їхати додому. Треба ж заплатити за проїзд, бо вона нізащо не буде позичати у Мінні. Ну гаразд, а як же вона пояснить, де хоча б на це дістала гроші? Якби їй