сказав він. – Підіть зараз до них, візьміть там свої речі і повертайтесь.
Вона довго думала над цим і, зрештою, погодилась. Домовились, що він чекатиме її на розі Пеорія-стріт. Вона має з’явитись там о пів на дев’яту.
Увечері Керрі була вдома, о шостій рішення було прийняте.
– Ну як, знов нічого? – спитала Мінні, маючи на увазі те місце, яке нібито обіцяли Керрі в магазині «Бостон».
Керрі скоса поглянула на сестру і відвела погляд.
– Ні.
– Схоже, не варто більше й шукати цієї осені, – зітхнула Мінні.
Керрі нічого не відповіла.
Прийшов додому й Гансон, як завжди, відсторонений. Він мовчки помився і пішов читати свою газету. За вечерею Керрі опанував неспокій. Її власні плани непокоїли її, пригнічувала й думка, що тут вона – небажаний гість.
– Ну як, нічого не знайшли? – спитав Гансон.
– Поки що ні.
Він їв далі, а невідступна думка свердлила: яка це морока, що вона тут сидить! Час уже їхати додому, і квит. А вже як поїде додому, він нізащо не допустить, щоб вона знов повернулася весною.
Керрі з жахом думала про те, до чого готувалась, але втішала себе тим, що принаймні цьому нестерпному існуванню настане край. Вони не перейматимуться. Особливо Гансон. Йому байдуже, що з нею буде.
Після вечері Керрі пішла у ванну. Тут ніхто їй не міг завадити. Вона написала записку:
«Прощавай, Мінні! Я не поїду додому, бо вирішила залишитися в Чикаго і шукати роботу. Не турбуйся про мене. Все буде гаразд».
У вітальні Гансон, як завше, читав газету. Керрі допомогла Мінні помити посуд і прибрати. Потім вона сказала:
– Піду постою трохи внизу.
Вона ледве могла вгамувати нервове тремтіння.
Мінні пригадала Гансонові зауваги.
– Свен вважає, що не годиться стояти там, – промовила вона.
– Он як? – перепитала Керрі. – Я недовго, це востаннє…
Вона надягла капелюшок і постояла перед столиком у маленькій спальні, не знаючи, куди покласти записку. Нарешті засунула її під головну щітку Мінні.
Коли вхідні двері зачинилися, вона спинилася на мить. Що вони подумають? Дівчину раптом вразила незвичність її вчинку. Вона повільно спустилася вниз, оглянулася на освітлені сходи і попростувала вулицею, удаючи, ніби вийшла на прогулянку. Досягнувши рогу, Керрі прискорила крок.
А в цей час Гансон вийшов з вітальні до дружини і спитав:
– Керрі знову стирчить унизу?
– Так, – відповіла Мінні, – але вона обіцяла, що це востаннє.
Він підійшов до дитини, що гралася на підлозі, і почав бавити її, тицяючи в неї пальцем.
Друе в збудженому настрої чекав на розі.
– Ось і ви, Керрі! – промовив він, коли струнка дівоча постать наблизилась до нього. – Ну як, усе благополучно? Чудово, давайте візьмемо кеб.
Розділ VIII
Провісники зими. Хто відгукнеться?
Як часом билинку жене вітер, так недосвідченою людиною грають природні сили, під владою яких перебуває всесвіт. Наша цивілізація ще не вийшла з певної