міг виправити, на те переставав зважати, і взагалі схильний був триматися подалі від усього, що вважав безнадійним.
Свого часу Герствуд обожнював свою дочку Джессіку – він тоді був молодший і ще не досяг такого успіху в справах. Проте нині – їй виповнилось сімнадцять – Джессіка ставала все більше відстороненою і незалежною, і це якось охолодило батьківські почуття. Вона навчалась у ліцеї, і її погляди на життя зробили б честь навіть аристократці. Донька любила гарне вбрання і безперервно вимагала нових нарядів. Мріяла про кохання й розкішне життя. У школі Джесіка познайомилася з дівчатами із дуже багатих родин – їхні батьки були власниками чи компаньйонами в солідних установах. Отож дівчата трималися гордовито, щоб не осоромити родини випадковим знайомством. Джессіка ж цікавилася в школі тільки такими подругами, інші для неї не існували.
Молодшому Герствуду було вже дев’ятнадцять, і він займав помітну посаду у великій фірмі з продажу нерухомості. Джордж нічого не давав із заробленого на своє утримання. Вважалося, що він заощаджує гроші, щоб згодом вигідно вкласти їх у нерухоме майно. Він мав певні здібності, але ще більший гонор. Любов до розваг поки що не заважала його службовим обов’язкам. Хлопець приходив і йшов з дому, коли заманеться, зрідка кидав матері кілька слів або розповідав якусь кумедну історію батькові. Але здебільшого обмежувався розмовами про щось несуттєве. Він ні перед ким не виявляв своїх бажань. Та вдома ніхто особливо й не цікавився цим.
Місіс Герствуд належала до того типу жінок, єдине прагнення яких полягає в тому, щоб усіх затьмарити. Вони страждають, коли помічають, що іншим таланить у цьому більше. Вона завжди дивилась на життя очима того вузького «обраного» кола, до якого ще не належала, але мріяла, що колись таки належатиме. А втім, вона вже усвідомила, що для неї вхід туди закритий. Для доньки ж своєї сподівалася кращої долі, а завдяки цьому мріяла й сама зайняти вищий щабель у суспільстві. Що ж до сина, то він матиме успіх у майбутньому, і вона зможе ним пишатися, – це теж на обопільну користь. Та й у чоловіка справи йшли непогано. Вона вірила, що його комбінації із нерухомим майном нарешті завершаться дуже вдало. Ці його операції ще не досягли потрібного масштабу, але прибутки сім’я мала цілком пристойні, та й становище Герствуда у Фіцджералда і Моя було стійке. Обидва власники бару були з ним у найкращих дружньо-щирих стосунках.
Отже, неважко уявити, яка сімейна атмосфера панувала в домі. Низка поверхових розмов, дуже схожих одна на одну.
– Завтра я їду у Фокс-Лейк, – якось у п’ятницю за обідом заявив Джордж-молодший.
– Там щось цікаве має бути? – спитала місіс Герствуд.
– Так. Едді Фарвей купив новий катер і запрошує мене на прогулянку.
– А скільки ж він заплатив за нього? – продовжувала розпитувати мати.
– О, понад дві тисячі доларів! Він каже, катер – як лялечка.
– Старий Фарвей, мабуть, добряче наживається, – докинув Герствуд.
– Авжеж!