нервово потер долоні:
– Кави хочете?
Найбільший і найскладніший прилад, що примостився біля входу, виявився комбайном-кавоваркою. Ірена зроду таких не бачила.
– Автомат для миття посуду теж у вас є?
Петер не відповів. Підсів до мініатюрного монітора, поклацав кнопочкою, стомлено сказав комусь невидимому:
– Виведи на нас його фіздані…
Кавоварка засичала, випускаючи цівку ароматної рідини. В її шипіння вклинився інший звук – достоту фонограма з фільму про лікарів-убивць.
Розмірені удари серця. Звук подиху – вдих-видих… Екран монітора ожив, засвітився якоюсь розгорнутою діаграмою. Світлові стовпчики підстрибували і опадали.
Ірена підійшла до верткого крісла.
– Це Анджей, – збуджено сказав пан Петер за її спиною. – Зараз дані розгортаються в реальному часі, для наочності й для зручності. Хоча – ви пам’ятаєте – модель працює в хронорежимі десять до одного…
Ірена не сказала ні слова.
Їй складно було повірити, що самолюбне серце Анджея здатне битися напоказ, у динаміках. У якийсь момент їй стало мулько – ніби якусь інтимну подробицю виставили для загального огляду…
– Він притомний, – сказав Петер, дивлячись на кавову чашечку у власних руках. – Експеримент триває ось уже місяць… реального часу. У нас колосальна перевитрата енергії. Модель вже необхідно згортати… Якщо він цього не робить – він неадекватний.
Ірена взяла чашку з його рук і жадібно сьорбнула. Торкнулася долонею шиї, ловлячи власний пульс; серце Анджея завжди билося повільніше. «Удав, – казала Ірена свого часу. – Холоднокровна сита зміюка…»
Вона поставила каву на блюдечко. Вона УСВІДОМИЛА, і мірні удари перестали бути фонограмою. Це дійсно билося серце – цілком певної, знайомої Ірені людини…
– Справа ось у чому, – Петер зітхнув. – Ми… гм, володіємо можливістю… Ми можемо перервати експеримент, закрити модель ззовні… Навіть якщо не брати до уваги пана Кромара, який в даному разі обов’язково загине… Якщо навіть не брати цього до уваги – вибух імовірнісних аномалій такої сили… здатен… заподіяти неконтрольовані наслідки… викликати не до кінця вивчені процеси… Я вже не кажу про міжнародний скандал – але простіше, грубо кажучи, нас чекає катаклізм, який…
– Тобто як – не брати до уваги? – здивовано запитала Ірена.
Пан Петер замовк.
– Тобто що не брати до уваги? Смерть Анджея?
Пан Петер болісно скривився:
– Ні… тобто… Річ у тім, Ірено, експеримент із самого початку ніс у собі небезпеку… для життя випробовувача. Пан Кромар…
– Пан Кромар ніколи не був схильний до авантюр, – відрубала Ірена. – І ніколи не ризикував би життям просто так… заради наукового інтересу. Гадаю, він був абсолютно упевнений… що йому вдасться провести експеримент і залишитися живим.
– Звичайно! – Петер скривився так, що обличчя його стало схоже на здутий гумовий м’яч. – Але експеримент виявився НАСТІЛЬКИ вдалим… Що це межує