про такий феномен, як серфінг на Хайнані, але в Китаї немає чому дивуватись – тут настільки багато людей, що на кожне заняття знайдеться своя група зацікавлених. Я навіть знаю скалолазів та байдарочників у Юньнані.
Деякі з хлопців виглядали зовсім молодими, а дехто мав дуже доросле обличчя, але всі були в прекрасній формі. Вони пояснили, що на Хайнані серф не такий хороший, як, наприклад, в Індонезії чи на Філіппінах, але нам пощастило, що ми приїхали саме на цей пляж, бо саме тут і зависає більшість серферської тусівки острова. Про що ми зможемо переконатися ввечері. «Ввечері? – кажу я. – Я думала, ввечері на хвилях небезпечно». «Це правда, – погоджується серфер Лі Му. – Увечері ми не катаємось на хвилях, але у нас буде вечірка. Сьогодні, саме в цю суботу, святкуватимемо річницю відкриття першого серферського бару на Хайнані, який зветься «Бо», – ми влаштували з цієї нагоди міні-турнір, на який приїхали наші друзі з Філіппін». Класно, оце нам повезло, – знялися в рекламі йогурта, ще і з серферами затусили. «А можете нас навчити основ серфінгу? Ну так, щоб я могла хоч на дві секунди встати і проїхатися по хвилі?» – не вгавала я. «Це треба спеціальні борди для початківців, вони у нас на сховищі, завтра можете поїхати з Ліу Лонгом, а він заодно потренується давати уроки, він у нас стажується. Також я б порадив інший пляж».
Класно! Я завжди хотіла спробувати, але все боялась відчути себе ідіоткою і ніколи не наважувалась. А тепер, коли наші знайомі нам допоможуть, я відчуваю, що це не важливо, впаду я чи встану, головне взяти участь у цій затії.
Ми всі втрьох поїхали до готелю, щоб перевдягтися до вечірки та почекати на Риту. Вийшовши з таксівки, ми купили пива, смажених горішків та соняшникового насіння і гуляли брудним пляжем уздовж дороги. Мені було так хороше на душі – втекла з роботи, іду пляжем, завтра вчитимусь кататись на серфі. Ну і що, що тут трохи брудно? Зате люди навколо привітні і посміхаються. Світ неідеальний, і я його все одно люблю, так само, як і цю країну, повну протиріч і нісенітниць.
Коли повернулися Рита з кавалером (в рекламі вони закохались одне в одного, і в реальному режимі, очевидно, могло статися те саме), ми були вже трохи підвипившими, сиділи із щасливими посмішками на березі моря і дивилися на бабунь, які охоче та енергійно танцювали свої напівтанці-напіваеробіку, трохи збиваючись з ритму, але з посмішкою до вух. Я часом доєднувалась до їх танців, а коли стомлювалась, сідала назад до пива, зернят і розмов.
Кім купалась у нічному морі, а ми з Брайаном балакали. Йому дуже подобалось їсти смажені солені зернята, і він не розумів, чому в США ніхто їх не їсть. «Це тому, що у вас є бургери і картопля фрі, і люди не розмінюються на такі дрібноти, як зернята, які ще й лущити треба», – казала я. Брайан погоджувався сміючись. «Але насправді, – сказав він, – проблема ожиріння в Штатах настільки серйозна, що вона вже перевершила всі наші досягнення, люди буквально стають інвалідами за життя через неправильне харчування і продовжують працювати на ці ж великі корпорації, які їх годують