за відкашлювання, але поруч з ним розташована також частина, що відповідає за галюцинації, і, якщо вип’єш пляшки три цього сиропу, тебе може почати не на жарт штирити.
Брайан та Рита прийшли до мене додому і принесли по три пляшки сиропу на кожного. Я випила дві з половиною і більше не могла, за мною допив Брайан. Ми сиділи на дивані і ліниво розмовляли, коли Брайан мовив: «Скоро почне чесатися». Що почне чесатися? Я була зовсім до цього не готова, але, виявляється, поруч з центром галюцинацій знаходиться ще центр виділення гістамінів, на який сироп від кашлю безпосередньо впливає. І якщо ваш організм хоч колись виділяв гістаміни, тобто якщо у вас була мінімальна алергія хоч на щось, то вона у вас почнеться і під сиропчиком. У мене почала чесатись рука. Вона почервоніла і розпухла, потім зачесалась голова, потім і все тіло. Я пішла помочити руку в холодній воді у ванній кімнаті, і мені дуже захотілось засунути голову в умивальник. Здавалось, що кожна волосяна цибулина чешеться і гуде в мене на голові, і повірте, це була не галюцинація. Я випила таблетку від алергії, і ми пішли на вулицю. Мікрорайон, в якому я тоді жила, був засаджений пальмами, і навколо текла маленька канава, схожа на річечку. Ми пройшли близько десяти кругів уздовж цієї річки, Брайан навіть посидів під пальмою і ледь не впав у канаву.
У Куньміні посеред міста проходить залізниця. Мабуть, її побудували раніше, ніж цю частину міста, але тепер, коли з швидкістю 20 км/год їде поїзд, перед ним зачиняються усі шлагбауми і стоять у черзі багато мопедів, машин та пішоходів, які з нетерпінням чекають на можливість їхати далі. Вночі такі потяги не їздять, тому ми пішли пішки вздовж колії у довгу далеку нічну подорож. І дійшли до першої кільцевої дороги. Ми проходили річку і групу бабусь, які танцювали над річкою, чоловіків, що на приладах, схожих на ті, що для смаження картоплі, готували на грилі кукурудзу та інші смаколики. Ми хотіли зайти до одного бару, але все так незбагненно чесалося, що Рита і я часом сідали над річкою, дуріли від зуду в тілі, дихали глибоко і вставали з відчуттям того, що необхідно йти далі. Йти і продовжувати шлях для нас на той момент було найважливішим – Рита ловила галюцинації, Брайан хотів знайти магазин з китайською горілкою байцзю, а я просто концентрувалася на ході, аби забути про те, як жахливо чухалося тіло.
Біля другої кільцевої дороги, там, де вона перетиналася з залізницею, ноги мені перестали йти і я заклякла на місці – я побачила янгола. Це була світлокоса дівчина на велосипеді, дуже засмагла, з усмішкою, яка сяяла на десятки метрів. Вона зупинилася і махала нам рукою. Я не знаю, чи то від сиропу від кашлю, чи в той вечір мені відкрилися якісь особливі надздібності, але я цілком яскраво бачила її ауру, вона переливалася різними кольорами веселки, що ніжно відходила хвилями від її тіла. Мені здалось, що я скоро помру.
«Кім! – закричала Рита. – Це моя подруга з університету», – пояснила. Кім ввічливо привіталась, але я бачила по її обличчю – вона одразу зрозуміла, що всі ми були вмазані.