пальців рук, але відчувала себе врятованою. Тоді я ще не знала, що перед нами – три кілометри сходів. Коли ти не знаєш, на якій відстані щось знаходиться від тебе, ти просто робиш маленькі зусилля. Ну ось, ще трошки, і я досягну мети. І ти її досягаєш. Коли ж на початку шляху ти дізнає5шся, що пункт призначення знаходиться на відстані 45-ти кілометрів, ти просто вирішуєш туди не йти. Можливо, тому всесвіт не відкриває нам усіх планів одразу? Може, тому ми повинні якийсь час іти навпомацки, щоб на півшляху зрозуміти, що нам потрібно?
Ми бігли додолу сходами, а вони не закінчувались. Ми настільки втомились, що я була готова впасти без сил у будь-який момент, і тоді я побачила дорогу. Вейвей одразу вирішила, що треба випити. Далі ми вже спускалися у місто дорогою, шукаючи магазин алкоголю. По дорозі був магазин домашнього байцзю – китайська горілка 58-ми градусів. Я б навіть сказала, що це самогон, вигнаний із колосків і дуже приторно пахучий. Ми нічого не їли з вчорашнього ранку, але випили по п’ятдесят самогону і пішли далі.
Єдине, що в мене не змокло, – це гроші та фотоапарат. Я їх загорнула в пакетик. У наметі під час дощу мій рюкзак блокував краплі і забрав весь удар на себе разом з одягом, але Вейвей мала теплі речі, які ми планували вдягти. Спустившись до Далі, ми знайшли хостел, де зупинились і помились в ніжному гарячому душі. Про нього я мріяла всі чотири години, протягом яких ми бігли вниз з гори. Я одягла хостельні шльопанці 43-го розміру, закуталась у теплу кофту, і ми пішли пити «криваву Мері».
Далі – це чудове миловидне містечко у провінції Юньнань, воно знаходиться на відстані 250 кілометрів від провінційної столиці Куньміна. Разом з двома іншими містами Далі – одне з найстаріших в Китаї і, здається, ще й належить до культурної спадщини ЮНЕСКО.
Колись у наших колах було популярним всюди ходити пішки. Я навіть читала про китайця, який, послухавши пісню I would walk 500 miles, прийшов до своєї коханої з міста Аньян провінції Хенань в місто Гуанчжоу провінції Кантон і освідчився їй. В той час два моїх друга-алкоголіка вирішили довести всім, що можна дійти від Куньміна до Далі за тиждень пішки, при цьому п’ючи пиво і палячи цигарки. Похід так і не трапився або, можна сказати, трапився, але не так. Вони дійшли пішки хіба до автостанції, а там далі сіли на автобус і поїхали.
Коли приїздиш у старе місто Далі вранці, воно закутане туманом і гір ще не видно. Вулиці викладені старою і новою бруківкою, відчиняються маленькі сімейні кафе, де можна скуштувати китайський сніданок – м’ясні пиріжки на пару, рисову кашу, жарені довгі несолодкі пончики та соєве молоко. Можна навіть з’їсти пончик, порізаний у тарілку і залитий соєвим молоком – такий собі аналог кукурудзяних пластівців з молоком. Після сніданку починають відкриватися магазини з шаликами та іншими сувенірами, мені навіть страшно уявити, скільки мільйонів шаликів вартістю десять юанів продають в Далі щороку. Я теж маю кілька шаликів звідси і гарні вишиті чоботи, зроблені у стилі народності Бай, що мешкає у Далі.
Також тут можна з’їсти стейк з яка, волохатого тибетського