дітей за вчасне повернення додому. – Виявляється, пан Назар – це той самий Назар Жупанський, який складає чудові пізнавальні кросворди для наших газет і випускає цілі збірники кросвордів, із якими я не нудьгую, коли кудись їду у відрядження! Ми ще не скоро наговоримося!
– Ми вже вас заморили, – делікатно сказав Назар Жупанський. – Зловживати вашою гостинністю не хочемо. Може, зберемося якось у суботу?
– Але півгодини ще побути можна! – тоном, який не припускає заперечень, мовив Мавчин тато. – Дітвора поки що нехай поспілкується.
Саме цього друзям і треба було. Не дізнавшись, чим закінчилася розмова Максима з учителем, Поліна категорично відмовлялася йти додому. Тепер у них був час на обмін враженнями.
Не змовляючись, всі пішли за Максимом у бібліотеку. Причинивши за останнім двері, Білан пояснив:
– Я відчуваю, що мені тут найкраще думається. В Києві для цього в мене є спеціальне місце, Бабусина хата називається. Черненко знає, і Оксана там бувала. А тут, виходить, дідусева бібліотека, зібрання розумних книжок. Тут ще краще думається.
– Не тягни кота за хвіст! Манера твоя дурна! – поквапив його Білан.
Історію про срібну табакерку Максим переповів ще коротше, ніж її розповідав учитель. Бачачи, що ніхто поки що нічого толком не второпав, він повів далі:
– Цей ваш учитель, Полю, справді шкільний учитель. Тільки, як він каже, зі школи його вигнали невігласи та дурбецали, котрі не розуміють сучасних прогресивних методів підліткового виховання. Звати його Василь Драгомир, він сам так сказав.
– Родич? – запитала Оксана.
– Якщо йому вірити – один із прямих нащадків Зенона Драгомира. Той самий нащадок по чоловічій лінії, якому несправедливо не перейшла в спадок дорогоцінна срібна табакерка. Тепер учитель Драгомир хоче її вкрасти.
– Нічого собі! – вигукнув Денис. – І треба було такий город городити? Пішов – і вкрав, чого простіше?
– Не кажи, – заперечив Максим. – Він сам мені зізнався, як на сповіді, довіру так виказував. Подружжя Нагорняків – скромні пенсіонери. З квартири вдвох майже не виходять, дома постійно хтось є. Єдиний виняток – концерти чи опера. У цю п’ятницю, тобто – післязавтра, Драгомир пошле їм квитки на концерт у філармонії. Він уже давно придумав, як це зробити – щось типу благодійного подарунку родині призабутого композитора. Причому квитки дорогі будуть, а в певний час за Нагорняками під’їде спеціально замовлене таксі. Воно ж забере їх після концерту додому. Все це, звісно ж, буде оплачене вчителем із так званих боягузівських членських внесків.
– Він це теж тобі розповів? – недовірливо запитала Мавка.
– Не такий уже вчитель і дурний – повністю карти розкривати. Але я по дорозі помізкував – інша думка просто не напрошується. Де б Драгомир іще гроші взяв? Срібна табакерка, так собі думаю, йому теж не на добру пам’ять потрібна. Срібло саме по собі дешевше за золото. Саме срібло – раз, італійська робота – два, антикварна річ – три, дарчий напис на фамільній реліквії – чотири, подарунок друга графа Потоцького – п’ять.