неухильно зростала, а в контркультурних 1960 – 1970-х роках деякі люди сприйняли його з надмірним ентузіазмом. Якщо Помаранчева парадигма сьогодні переважає у бізнесі та політиці, то Зелена помітно наявна в постмодерністській академічній думці, у некомерційних організаціях, а також серед соціальних працівників і громадських діячів.
Люди, які сповідують цей світогляд, цінують стосунки вище за результати. Наприклад, якщо Успішна Помаранчева парадигма виступає за те, щоб униз спускалися рішення, ухвалені нагорі й засновані на об’єктивних фактах, висновках експертів та моделюванні, то Плюралістична Зелена прагне, щоб процеси рухалися знизу вгору, а інформація збиралася від усіх, і намагається узгодити протилежні думки з метою в кінцевому підсумку досягти консенсусу. Помаранчевий світогляд оспівує рішучих керівників, тимчасом як Зелений наполягає на тому, що лідери повинні бути на службі в тих, кого вони ведуть. Його позицією є благородство – щедрість, чуйність та увага до потреб інших людей. Ця парадигма наполягає на тому, що у світлі нерівності, бідності та дискримінації, що й далі тривають у нашому світі, ми мусимо більше уваги приділяти життю, а не егоїстичній гонитві за кар’єрою та успіхом.
Утім, ця стадія має свої очевидні суперечності. Вона стверджує, що до всіх позицій треба ставитись однаково, і опиняється в незручному становищі, коли інші зловживають цією толерантністю, висуваючи нетерпимі ідеї. На братерські обійми Зеленої стадії нечасто відповідають тим самим Червоний егоцентризм, Жовта впевненість у тому, що так і має бути, та Помаранчеве презирство до того, що вважається ідеалізмом. Зелене ставлення до наявних правил є неоднозначним і суперечливим: правила завжди закінчуються сваволею й несправедливістю, але усунути їх із життя повністю недоцільно, бо це відчинить двері зловживанням. Зелена стадія є потужною як парадигма для руйнування старих структур, але у ході вироблення справжніх альтернатив вона, як правило, малоефективна.
Зелені компанії
Прихильників Плюралістичної Зеленої стадії тривожить влада та ієрархія. В ідеалі їм хотілося б повністю покінчити з обома. Деякі з них намагалися вдатися до цього радикального кроку – відкинути Жовту і Помаранчеву моделі й почати з чистого аркуша. Якщо нерівність у владі призводить до того, що ті, хто нагорі, правлять тими, хто знизу, скасуймо ієрархію і даймо кожному однакову владу. Зробімо так, щоб усі співробітники володіли компанією, маючи рівні частки, а всі рішення ухвалюватимемо на підставі консенсусу, щоб ніхто не обіймав керівних посад (або, в разі необхідності, працювати зі змінним керівництвом). Декотрі радикальні експериментатори намагалися створити нове майбутнє саме в такий спосіб; наприклад, кооперативний рух наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття (що виник у відповідь на кричущу нерівність, спричинену промисловою революцією) або комуни 1960-х років (натхненні контркультурою тих часів). Озираючись назад, ми знаємо, що ці крайні форми організацій, побудованих за зрівняльним