до сенсаційного прогресу людства менш аніж за два століття, що є миттю в загальній шкалі часу нашого виду. Жодне з останніх досягнень в історії людства не було б можливим без організацій як транспортних засобів людського співробітництва. А втім, чимало людей відчувають, що нинішній метод управління компаніями вже досягнув своєї межі. Ми все більше розчаровуємося в організаційному житті. Як свідчать дослідження, для людей, котрі працюють у нижній частині піраміди, робота дедалі частіше стає жахом та рутиною, а не пристрастю чи метою. Те, що комікси про Ділберта можуть стати культурним символом, свідчить про міру того, наскільки безглуздою і нещасною організації можуть зробити людську працю. І це стосується не лише нижньої частини піраміди. Проводячи консультування та тренування серед організаційних лідерів, я відкрив для себе прикру таємницю: життя нагорі піраміди дає не набагато більше задоволення. За фасадом і бравадою могутніх корпоративних керівників також приховано страждання. Їхня бурхлива діяльність часто є кепським прикриттям для глибокого відчуття внутрішньої порожнечі. Владні ігри, політика і внутрішня боротьба в кінцевому підсумку завдають тяжких втрат усім. І нагорі, і внизу організації все частіше є місцем для гонитви за задоволенням нашого его, а також неприязно ставляться до глибших прагнень наших душ.
Підсвідомо ми відчуваємо, що наш менеджмент застарів. Ми знаємо, що його традиції та усталена практика мають трохи смішний вигляд на початку ХХІ століття. Ось чому витівки у коміксах про Ділберта або в серіалі «Офіс» є для нас близькими і водночас викликають огиду.
Ця книжка не проповідь про великі корпорації, що збожеволіли від жадібності. Люди, які працюють в урядових установах і некомерційних організаціях, теж нечасто мають квітучий вигляд на своїх робочих місцях. Навіть професії, що вимагають покликання, позбавлені імунітету від організаційного розчарування. Вчителі, лікарі й медсестри масово залишають свою роботу. Наші школи, на жаль, здебільшого є бездушними машинами, де вчителі та учні просто відбувають час. Ми перетворили лікарні на холодні, бюрократичні установи, що позбавляють лікарів та медсестер їхньої здатності піклуватися від усього серця.
Питання, які спонукали автора до дослідження, викладеного у цій книзі
Те, як ми намагаємося впоратися з поточними проблемами організацій, часто, здається, тільки погіршує, а не покращує ситуацію. Більшість компаній пройшли через багато раундів програм перетворень, злиття, централізації і децентралізації, нові ІТ-системи, оголошення нових концепцій діяльності, нових систем показників або запровадження нових систем стимулювання. Складається враження, ніби поточний спосіб управління компанії досягнув своїх меж, і ці традиційні рецепти часто здаються частиною проблеми, але не ключем до її розв’язання.
Ми прагнемо чогось більшого, цілком інших і кращих способів працювати разом. Та чи можливо це, чи ми просто