що емоції відіграють основну роль у всіх наших справах і прагненнях, зокрема й у нашій гонитві за щастям. Майже неможливо уявити життя, позбавлене пристрастей. Спробуйте-но уявити байдужого робота, у якого є ті самі фізичні й пізнавальні здібності, які притаманні людині, за винятком здатності відчувати будь-які емоції. Робот мислить і поводиться точнісінько так само, як і люди. Він здатний обговорювати глибокі філософські проблеми і стежити за складним ходом міркувань; він уміє рити канави й будувати хмарочоси.
Але хоч би яким хитромудрим був цей робот, йому бракує будь-якого спонукання до дії. Причина в тому, що навіть найпримітивніші з наших спонук залежать від емоцій – але ж це єдина річ, якої нема в нашого робота.
Навіть якби в нього і справді були ті самі фізіологічні потреби, як і в людей, він не міг би смакувати їжу і не відчував би потреби поїсти; не відчував би мук голоду і не втішався б, наївшись. Тому він навряд чи прагнув би знайти якийсь поживок і невдовзі помер би з голоду.
Але спробуймо припустити, що робот був запрограмований таким чином, щоб регулярно їсти й пити. Навіть у цьому разі – попри те, що на фізіологічному рівні наш робот і далі був би живий і здоровий, – у нього не було б ні спонуки, ані стимулу до дії. Досягти високого соціального становища, розбагатіти або закохатися – до всього цього йому було б і горя мало.
Першопричиною наших спонук є емоції[11], саме звідси беруться мотиви наших вчинків. Власне мова, якою ми користуємося, розкриває перед нами одну вельми суттєву річ – емоція, мотивація і моторика тісно пов’язані між собою. У перекладі з латини дієслово «movere» означає «рухати, давати рух, рухатися»[12], а префікс «е» означає відділення, позбавлення, звільнення, завершення. Слово «мотив», від якого походить слово «мотивація», відповідно, утворилося від латинського слова «motivum», що означає «рушійна причина». Емоції звільняють нас від стану відсутності будь-яких бажань, даючи нам мотивацію до дії.
Невролог Антоніо Дамасіо наводить найяскравіший приклад зв’язку між емоцією і мотивацією, взятий безпосередньо з реального життя. Після операції з видалення пухлини головного мозку один із пацієнтів Дамасіо, Еліот, зберіг усі свої когнітивні здібності – пам’ять, математичні здібності і здатність до сприйняття, вміння користуватися мовою. Утім, під час операції лобна частка Еліота, тісно пов’язана зі здатністю відчувати емоції, була почасти пошкоджена. Стан Еліота був схожий на стан того ж таки байдужого робота: він мав усі фізіологічні й когнітивні характеристики нормальної людини, проте система, що «відповідає за почуття й емоції», не функціонувала.
Життя Еліота стало догори дриґом. До операції він був щасливим чоловіком і успішним адвокатом, але після операції, попри те, що «раціональний мозок» його не був пошкоджений, поведінка Еліота попсувала стільки крові ближнім, що від нього пішла дружина, він втратив роботу і дуже довго не міг знайти нову. Але що