мета, а тому їхнє життя, нехай навіть часом важке й небезпечне, було азартним і захопливим.
Коли апартеїду поклали край, кілька місяців тривали святкування з цієї нагоди. Мало-помалу ейфорія зникла, і чимало людей, які колись брали участь у боротьбі, сповнилися нудьги й відчули на власній шкурі порожнечу життя, дехто навіть впав у депресію. Зрозуміло, їм аж ніяк не хотілося повертатися в часи апартеїду, коли вони являли собою пригноблену більшість, але відсутність справи, у яку вони поринали до самозабуття, породила відчуття моторошної порожнечі. Декому вдалося знайти новий сенс життя в родині, у допомозі співгромадянам, у роботі або в хобі, натомість інші навіть за кілька років по тому, як і раніше, борсалися в пошуках нових життєвих орієнтирів.
Міхай Чіксентміхайі, який у своїй науковій роботі досліджує майже виключно стани найвищої творчої активності й душевного підйому, стверджує, що «найкращі моменти в житті людини зазвичай настають тоді, коли її тіло або розум до краю напружені в добровільному прагненні виконати якесь важке завдання або зробити щось важливе». Гедоністичне існування без боротьби – це аж ніяк не рецепт щастя. Як сказав колишній міністр охорони здоров’я, освіти і соціального забезпечення США Джон Ґарднер, «ми створені для того, щоб дертися вгору, а не для того, щоб вигулюватися, – байдуже, чи в долині, чи на вершині гори».
А тепер повернімося до Тімона, який, ганяючись то за однією майбутньою метою, то за іншою і так і не ставши щасливим, вирішує жити тільки сьогоднішнім днем. Він багато п’є, вживає наркотики і спить з ким трапиться. Тімон надовго йде з роботи і годинами засмагає на пляжі, потопаючи в блаженстві безцільного й безглуздого існування та не вважаючи за необхідне думати про завтрашній день. Певний час Тімон уявляє себе щасливчиком, але, як злочинець у «Сутінковій зоні», дуже швидко пойнятий тугою, починає почуватися глибоко нещасним.
Час замислитися
Верніться подумки у ті часи – чи то єдиний епізод, чи то досить тривалий проміжок часу, – коли ви жили як гедоніст. Що ви придбали і що втратили, тримаючись такого способу життя?
У контексті цієї книжки нігіліст – це людина, яка розчарувалася у самій можливості щастя і покірно змирилася з тим, що в житті немає жодного сенсу. Якщо архетип щурячих перегонів вельми вдало характеризує стан людини, яка живе заради світлого майбутнього, а архетип гедонізму – стан людини, яка живе сьогоднішнім днем, то архетип нігілізму достеменно відбиває стан людини, прикутої ланцюгами до минулого. Ті, хто змирився зі своїм нинішнім нещастям і заздалегідь упевнений, що таке саме життя чекає на них і в майбутньому, ніяк не можуть викинути з голови колишні невдалі спроби стати щасливими.
Таку прихильність до своїх минулих невдач Мартін Селіґман називає «ученою безпорадністю». Вивчаючи це явище на собаках, Селіґман розділив їх на три експериментальні групи. У першій групі собаки діставали удари електричним струмом, але мали можливість відімкнути