особливо коли ставлять його з найкращих міркувань.
Як мені визначити, щасливий я чи ні? У якій точці для мене починається щастя? Чи існує якийсь універсальний стандарт щастя, а якщо так, то яким чином можна його визначити? Невже все залежить від того, яке велике моє щастя, порівняно зі щастям інших, а якщо так, то як зняти змірок зі щастя інших людей? Певної відповіді на ці питання немає, а якби навіть вона й існувала, то не зробила б мене щасливішим.
«Чи щасливий я?» – це закрите питання, котре наводить на думку, що у своєму прагненні жити хорошим життям ми сповідуємо подвійний, «чорно-білий» підхід: ми або щасливі, або ж ні. Згідно з цим підходом, щастя – це завершення якогось процесу, визнáчувана кінцева точка, яка, якщо ми її досягли, знаменує собою межу всіх наших прагнень. Однак такої кінцевої точки не існує, і, якщо й далі вперто вірити в її існування, це викличе лише незадоволення й завдасть розчарування.
Ми завжди можемо стати щасливішими, ніж є; жодна людина у світі не почувається як у Бога за пазухою, коли їй немає чого довше прагнути. Тому, замість запитувати, щасливий я чи ні, корисніше поставити інше питання: «Як мені стати щасливішим?» У ньому є розуміння власне природи щастя і визнання того факту, що це безперервний процес, який найпростіше уявити у вигляді нескінченного континууму, а не якогось там абстрактного кінцевого пункту. Сьогодні я щасливіший, аніж був п’ять років тому, і сподіваюся, що років за п’ять буду ще щасливішим, аніж сьогодні.
Не треба впадати у відчай через те, що досі не досяг тієї точки, у якій щастя стає досконалим; не варто даремно витрачати сили, намагаючись виміряти, наскільки ти щасливий; натомість нам необхідно зрозуміти, що міра щастя нічим не обмежена, і подумати про те, як стати щасливішим. Адже щастя – це дорога завдовжки з життя.
Як створювати ритуали
Усі ми знаємо, як важко буває щось змінити. Більшість вчених переконує у своїх працях, що навчитися нових трюків, опанувати нові моделі поведінки або зламати старі звички часом буває ще важче, ніж ми навіть можемо собі уявити, і що більшість спроб щось змінити, хоч би хто їх робив – люди або організації, – приречені на невдачу[4]. Виявляється, що, коли доходить до виконання власних обіцянок – навіть, на нашу думку, корисних для нас самих, – самої лише самодисципліни зазвичай недостатньо. Ось тому-то більшість новорічних рішень ніхто й ніколи не виконує.
У книжці «Велика сила самовіддачі» Джим Лоер і Тоні Шварц пропонують відкинути звичні уявлення про те, як змінити своє життя, і, замість фанатично культивувати самодисципліну, почати впроваджувати нові ритуали. Як пишуть Лоер і Шварц, «щоб виробити ритуал, слід дуже точно визначити порядок дій і виконувати їх в абсолютно конкретні моменти – виходячи із внутрішніх моральних мотивів».
Часто почати виконувати новий ритуал буває нелегко, зате підтримувати його досить просто. У спортсменів світового класу теж є свої ритуали. Вони чітко знають, що в певні