козаків і підстаршин (козак, ройовий, чотовий, бунчужний) та старшин. При цьому старшинські степені поділялися на три категорії: старшина (хорунжий, чотарь, сотник), булавна старшина (осаул, полковник), отаманна старшина (отаман, кошовий отаман)[209]. Степені надавалися старшинам відповідно не до посади, а до останнього рангу, присвоєного на попередній службі в українській, російській чи австрійській армії. Фактично це означало відновлення рангів.
Військовики 1-ї дивізії Січових Стрільців, не раніше 26 січня 1919 року. Привертають увагу петлиці з літерами СС. У військовика в нижньому ряді на кашкеті кокарда за наказом Війську УНР від 26 січня 1919 р. ч. 31. Решта носять кокарди за наказом Військовій Офіції від 6 червня 1918 р. ч. 207
Наказом ВДА УНР від 9 квітня 1919 р. ч. 84 «До остаточного вирішення військового одягу» оголошувалися відзнаки родів зброї та степенів козаків і старшин армії УНР [документ № 3-2-4][210]. Відтепер українські військовики повинні були носити погони «того ж матеріялу, що й верхня одіж» 1 вершок завширшки. Нижній край погона мав вшиватися біля рукава, верхній – застібатися на ґудзик біля коміра. На погонах передбачалося розміщувати номер полку або «начальні літери шефа частини». Приналежність до штабів кошів відображали римські цифри.
Посередині обох рукавів нижче від ліктя, на відстані 3 вершків від нижнього краю, мав нашиватися сукняний ромб, шириною по краю 1 вершок, кольору роду зброї. Степені позначалися галунними «стяжками» (стрічками) на ромбі. Ройовий (у документі – «райовий»), чотовий та бунчужний мали носити від 1 до 3 золотих стрічок 0,5 см завширшки. На степені хорунжого, чотаря й сотника вказували від 1 до 3 срібних стрічок шириною 1 см. 1 чи 2 срібні стрічки 1,5 см завширшки належали осаулу та полковнику відповідно. Такі самі стрічки, але «з кривульками» (йдеться, очевидно, про зигзаг) мали носити отаман і кошовий отаман. Відзнаки належало надягнути у двотижневий термін після оголошення наказу, відповідальність за невиконання покладалася на командирів частин[211].
Як бачимо, наказ ВДА УНР від 9 квітня 1919 р. ч. 84 встановлював систему тимчасових знаків розрізнення, що давала інформацію про степень військовика, рід зброї, приналежність до органу військового управління чи військової частини. Було «реабілітовано» погони, адже наказ ГУВ УНР від 8 січня 1919 р. ч. 28 їх не передбачав. Проте, на відміну від часів Гетьмана П. Скоропадського, погони слугували лише для розміщення цифр і літер. Система кольорів родів зброї, встановлена наказом ВДА УНР ч. 84, демонструє частковий відхід від досвіду Української армії, на якому ґрунтувалася система кольорів за наказом ГУВ УНР ч. 28. Так, замість малинового кольору піхота отримала блакитний, а малиновий колір став позначати штаби та управління. Можливо,