завершити до 25 травня, але фактично воно тривало і в червні[184]. Так, 2 червня 1919 р. з частин, що діяли на Поділлі в районі ріки Збруч, було сформовано 2-гу та 3-тю піші дивізії. Основою для 2-гої дивізії стала «Запорізька Січ» повстанського отамана Ю. Божка, а для 3-ї дивізії – 16-й піший загін отамана О. Шаповала і група підполковника П. Шандрука.
На заваді плановій реорганізації став розгром українських військ на Волині, після якого залишки Північної та Холмської груп було зведено у Волинську групу. Тож на початку червня 1919 р. Дієва армія УНР складалась із трьох груп: Волинської (1-ша Північна та 4-га Холмська піші дивізії), Запорізької[185] (6-та, 7-ма та 8-ма Запорізькі піші дивізії) та Січових Стрільців (9-та Залізнична[186], 10-та Січових Стрільців та 11-та Січових Стрільців піші дивізії, 4-та кінна бригада Січових Стрільців), а також 2-ї і 3-ї окремих піших дивізій [документи №№ 3-1-15, 3-1-16]. Планувалося створити кінну бригаду (з 2 кінних полків) при кожній групі, але цьому перешкодив брак коней і кіннотників.
Командування «Запорізької Січі». Заліщики, 19 квітня 1919 року. Третій ліворуч у першому ряді – Ю. Божко
Забігаючи вперед: у середині липня 1919 р. до Армії УНР приєднався загін повстанців під командуванням отамана Ю. Тютюнника, який після перемоги над Гетьманатом разом з отаманом М. Григор’євим пішов на службу до радянської влади, але потім разом із ним підняв проти червоних повстання. Після поразки у травні 1919 р. Тютюнник із невеликим загоном вирушив на Київщину, де продовжив боротьбу з більшовиками. У липні Тютюнник привів свій загін, що за цей час значно збільшився, на з’єднання з частинами Дієвої армії УНР. 26 липня 1919 р. загін Ю. Тютюнника було перейменовано в Київську групу[187] у складі 5-ї та 12-ї піших дивізій.
Але більшість повстанчих отаманів не погодились на підпорядкування своїх загонів Армії УНР. Деякі з них (наприклад, отаман Зелений), зайняли позицію союзників, допомагаючи регулярним військам УНР, але не виконуючи прямих наказів штабу Дієвої армії. Зрозуміло, що такий союз працював лише доти, доки збігались інтереси сторін. Та армія УНР не мала достатньо сили й впливу, щоб силоміць вводити до свого складу частини, які не бажали цього.
С. Петлюра і Січові Стрільці в Проскурові влітку 1919 року
Бойовий розпис Дієвої армії УНР на 24 червня 1919 року
Наприкінці травня 1919 р. Армія УНР опинилась за крок від цілковитого знищення: затиснута між польськими та радянськими військами, що наступали на південний захід від Рівного, без тилів, без надії на допомогу ззовні. Галицька армія також відступала перед наступом польських військ і потребувала допомоги. Проте з українських частин утік майже весь ненадійний елемент, а ті, хто залишився в Армії УНР, були готові битися до останнього