.

у свою філіжанку, і дмухав на чорний напій, який парував перед ним. Він хотів мені щось сказати.

      – Як там Анджело?

      – Утішає раванських удовиць, – пробурчав Чаббі.

      Острів не може забезпечити роботою всіх тутешніх чоловіків, тому більшість з них укладають трирічні контракти й працюють на американській авіаційно-космічній станції на острові Равано. Їхні молоді дружини, так звані раванські вдови, залишаються вдома, а, як відомо, всі остров’янки мають гарячу кров і приязно ставляться до осіб протилежної статі.

      – Через ці свої походеньки Анджело неминуче втратить розум. Укинувся в розпусту ще в понеділок і віддається їй удень і вночі.

      Я відчув у його бурчанні крихту заздрощів. Місіс Чаббі тримала його на короткому повідку.

      – Як твої клієнти, Гаррі? – запитав він, шумно сьорбаючи каву.

      – Мене задовольняють їхні гроші.

      – Ти не рибалиш, Гаррі. – Чаббі подивився на мене. – Я стежу за вами зі шпиля Кулі, чоловіче. Ви не виходите в протоку, а шастаєте біля берега.

      – Так воно і є, Чаббі.

      Він знову зосередив свою увагу на каві.

      – Послухай, Гаррі. Не спускай їх з ока. Будь обережний, чуєш мене. Ті двоє – паскудники. Нічого не скажу за хлопця, але його компаньйони – паскудники.

      – Я стерегтимуся, Чаббі.

      – Ти ж знаєш нову дівчину в готелі – Маріон? Ту, що прийшла працювати на сезон?

      Я кивнув. Маріон мала близько дев’ятнадцятьох років і була вродлива та струнка, з гарними довгими ногами й блискучим чорним волоссям, зі шкірою в ластовинні, сміливими очима й пустотливою усмішкою.

      – Так от, минулої ночі вона спала з отим білявим, що має червоне обличчя.

      Я знав, що Маріон іноді поєднує бізнес із задоволенням, надаючи обраним гостям готелю послуги, які не належать до її безпосередніх обов’язків. На острові за цей рід діяльності ніхто не осуджує.

      – Ну? – заохотив я Чаббі до подальшої розповіді.

      – Він побив її, Гаррі. Дуже побив. – Чаббі знову відсьорбнув кави. – Потім заплатив їй стільки грошей, що вона не наважилася піти в поліцію.

      Відтепер Майк Ґатрі подобався мені ще менше. Лише тварюка могла познущатися з такої дівчини, як Маріон. Я знав її добре. Вона була наділена своєрідною невинністю і сприймала життя по-дитячому, а це надавало її статевій розбещеності певного чару. Я пригадав свій намір убити Ґатрі. Що ж, я постараюся його не забути.

      – Вони погані люди, Гаррі. Я хотів тебе застерегти.

      – Дякую, Чаббі.

      – І не дозволяй їм смітити на «Танцівниці», – додав він обвинувальним тоном. – Салон і палуба такі брудні. Вони тут поводились, як свині.

      Чаббі допоміг мені підвести «Танцівницю» до Адміралтейського причалу й пішов додому, щось похмуро бурмочучи собі під носа. Дорогою він зустрівся з Джиммі, що підходив з протилежного боку, й обвів хлопця нищівним поглядом, який мав би спопелити того на місці.

      Джиммі був сам-один, веселий і жвавий.

      – Привіт, шкіпере, – гукнув він, стрибнувши вниз, на палубу