як тільки зможеш, а потім круто поверни – й опинишся у глибокій ямі, що ховається за головним рифом. Що ближче ти будеш до рифу, то безпечніше почуватимешся, чоловіче… – я виразно пригадав, як Чаббі казав це у відкритому барі «Лорд Нелсон», пишаючись тим, що він один з тих небагатьох чоловіків, які пройшли крізь Гарматний пролом. – Жоден якір тобі там не допоможе, ти муситимеш налягати на весла, щоб утриматися в чорториї на місці: яма в Гарматному проломі глибока, чоловіче, але морський окунь там дуже й дуже великий. Якось я зловив там чотири рибини, і найменша з них важила триста фунтів. Міг би зловити ще, проте часу вже не було. У Гарматному проломі не можна перебувати більш як дві години після високої води – вона випливає звідти, ніби хто раптом витяг з клятого моря якусь затичку. Виходити треба тим самим шляхом, яким і зайшов, одначе доведеться більше молитися, бо в тебе на борту тонна риби, а під кілем на десять футів менше води. Є ще один вихід – через протоку в рифі. Але мені не хочеться про нього навіть розповідати: я його спробував лише раз».
Ми йшли прямісінько в пролом, Джиммі хотів потрапити в його центр.
– Усе, Джиме! – гукнув я. – Далі ми не підемо.
Я пригальмував хід, перш ніж обернувся й побачив гнів Джиммі.
– Ми майже дійшли, хай вам чорт! – загорлав він. – Хіба ви не могли пройти ще трохи?
– Ти маєш там проблеми, хлопче? – закричав Ґатрі з нижньої палуби.
– Ні, тут усе гаразд! – крикнув у відповідь Джиммі, а тоді, сердитий, обернувся до мене: – Ви уклали контракт, містере Флетчер…
– Мені хотілося б тобі щось показати, Джеймсе, – я підвів його до столу, на якому лежала мапа.
Гарматний пролом був позначений на мапі Адміралтейства лише глибиною в триста фатомів. Там не було ані назви, ані інструкцій щодо навігації. Я швидко накреслив олівцем два шпилі Дідів, які межували з проломом, а потім транспортиром виміряв кут.
– Це правильно? – запитав я його.
Він витріщився на мій рисунок.
– Правильно, чи не так? – повторив я, і він неохоче кивнув.
– Так – це те саме місце, – погодився він, і тоді я щонайдокладніше розповів йому про Гарматний пролом.
– Але нам конче треба туди потрапити, – сказав він, коли я скінчив свою промову, ніби не почув з неї жодного слова.
– Туди дороги нема, – сказав я йому. – Єдине місце, куди я тепер хотів би потрапити, – це Велика гавань на острові Сент-Мері.
І спрямував «Танцівницю» на цей курс.
Відтоді я вважав, що наш контракт розірвано.
Джиммі збіг униз по сходах і повернувся за кілька хвилин з підкріпленням – з Матерсоном і Ґатрі. До того ж вони обидва були вкрай розлючені.
– Ти мені тільки скажи, і я відірву цьому негідникові руку й приб’ю його, – промовив Майк Ґатрі, смакуючи кожне слово.
– Хлопець сказав, що ти відмовляєшся виконувати його накази? – поцікавився Матерсон. – А ти мусиш їх виконувати, чи не так?
Я ще раз розповів про небезпеку, пов’язану з наближенням