з ним лежав його рибальський ніж, гострий, як бритва, зловісно виблискуючи проти світла. Анджело щось бурмотів сам до себе, глибоко поринувши в алкогольну меланхолію. Час від часу він великим пальцем перевіряв лезо свого ножа й ковзав гнівним поглядом по кімнаті. Ніхто не звертав на нього уваги.
Чаббі сидів по другий бік від мене й усміхався, немов велика коричнева жаба, виставивши рядок неприродно білих зубів з рожевими пластмасовими яснами.
– Гаррі, – звернувся до мене Чаббі, обхопивши мою шию мускулястою рукою. – Ти хороший хлопець, Гаррі. Знаєш, зараз я скажу тобі те, чого ніколи раніше не казав, – він замислено похитав головою, збираючись виголосити слова, що їх промовляв завжди, коли одержував від мене платню. – Гаррі, я тебе люблю. Я люблю тебе більше, ніж свого рідного брата.
Я зняв з Чаббі заяложеного кашкета й легенько погладив вершок його лисої брунатної голови.
– Ох, ти мій любий блондинчику з матовою лисиною! – сказав я йому.
Він на якусь мить відсахнувся від мене, а тоді вибухнув гучним сміхом. Регіт був такий заразливий, що ми не змогли спинитися, навіть коли підійшов Фред Кокер і сів за наш стіл. Він поправив своє пенсне й манірно промовив:
– Містере Гаррі, я щойно одержав термінове послання з Лондона. Ваші клієнти скасували своє замовлення.
Я перестав сміятися й вигукнув:
– Що за чортівня! Два тижні без замовників у самісінький розпал сезону і якісь жалюгідні дві сотні доларів пені! Містере Кокер, ви мусите знайти мені нових клієнтів.
У моїй кишені залишилося тільки три сотні доларів з тих, що сплатив мені Чак.
– Ви мусите знайти мені нових клієнтів, – повторив я.
Тим часом Анджело зняв угору свого ножа й глибоко загнав у стільницю. Одначе ніхто не звернув на нього уваги, і він знову похмуро роззирнувся по залі.
– Я спробую, – сказав Фред Кокер. – Але, боюся, вже трохи пізно.
– Зателеграфуйте тим клієнтам, яким ми раніше відмовили.
– А хто заплатить за телеграми? – делікатно запитав Фред.
– До біса, я заплачу.
Він кивнув і вийшов з бару. Я почув, як за стіною загуркотів катафалк.
– Не турбуйся, Гаррі, – сказав Чаббі. – Я однаково тебе люблю, чоловіче.
Зненацька Анджело знемігся сном. Він упав уперед, дзвінко стукнувшись лобом у стіл. Я повернув його голову так, щоб він не захлинувся розлитим на столі питвом, уклав ножа в піхви й прибрав зі столу пачку грошей, що на неї вже накинули оком дівчата, які сновигали поблизу.
Чаббі замовив нову порцію питва й замурмотів якусь матроську пісню з місцевого репертуару, а я поринув у роздуми. Здається, я знову втрапив у фінансову скруту. Господи, як я ненавиджу гроші, або, точніше кажучи, нестачу їх. Зрештою, ці два тижні покажуть, чи переживу я зі своєю «Танцівницею» мертвий сезон, чи мені таки доведеться відмовитися від своїх добрих намірів, знову взявшись до нічної роботи. Хай йому біс, якщо нам однаково цього не минути, то краще розпочати все саме тепер. Я розпущу чутку, що старий Гаррі на мілині й готовий до справи. Дійшовши такого