землі єгипетської? Мамлюкське військове братство міцне й згуртоване. Не відпустить воно просто так воїна, навіть звичайного. А цей, кажуть, шабельником був неабияким. Ледве сіляхдар його упокоїв. А мамлюки – воїни славні. Ніхто з ними не зрівняється в єдиноборній сутичці. Ще коли османські султани вирішили підкорити єгипетські землі, то лише вогнем гармат і рушниць зупинили мамлюкську кінноту. Оглядали після битви трупи, і жоден мамлюк не загинув від шаблі або списа. Тільки від картечі й куль. А якщо діставалися ці вояки до рядів османського війська, то й до сотні ворогів один винищував. Ось які воїни! І це про щось свідчить. Про щось важливе. А ще важливіше те, що хан дав мені прочитати султанового листа. Кажу це тобі відверто, більше від нудьги. Я того листа до останньої літери запам’ятав. Задумав щось наш хитренький хан. Бо просто так прочитати не дав би. Ото б донести того листа до християнських престолів! Наробив би він галасу в Європі. Тільки як це зробити? І крил у мене більше немає, щоб злетіти з цієї гори.
Воєвода щиро розсміявся:
– Розумна ти людина, Себастьяне, і багато наук тобі до снаги. Але як у твою світлу голову така дурниця стрельнула? Не можу збагнути.
– А чого ж? – образився єзуїт. – Люди давно літають. Бог їм це дозволив. Я й ханові казав. А він сміється. А я про це читав у папських архівах. І потрібні креслення бачив. І про польоти османів над Босфором, й у вашій московській землі за царя Грозного. А головне, про перший політ ученого араба Аббас ібн Фірнаса, бербера, народженого на іспанській землі. І було це у 810 році від Різдва Христового. Той араб був і математик, і хімік, і астролог, і поет, і великий майстер. Він шугонув із високої мечеті Кордови[101] з припасованими до рук розсувними крилами зі шкіри та пір’я. Політ не вдався. Забився він добряче. Але за двадцять три роки, йому вже шістдесят п’ять було, він знову повторив свою спробу, удосконаливши пристрій. І пролетів чималу відстань, зробив велике коло й повернувся на кручу, з якої злітав. І це бачили численні свідки й записали. Ось лише сам Аббас погано приземлився й сказав, що до його крил не вистачало хвоста. А я придумав і хвіст. І це важливо!
– Розумний наш хан, що заборонив тобі крила. Живи, дорогий друже Себастьяне. І роби нарешті хід. Не забув, що ми в шахи граємо? Ну а я відповім тобі конем. А скажи все-таки, чим той султанський лист такий значимий, що здатен перевернути Європу?
– Гаразд, розповім. Однаково не буде користі ні тобі… ні моїй Європі, – єзуїт глянув на напруженого воєводу. – Гадаю, наш розумака-хан недарма дав мені прочитати цього листа. Йдеться в ньому, крім іншого, про те, що султан послав людей, які мають випробувати доблесть сіляхдара. Чи є ще в нього, старого, сили, щоб битися й перемогти шайтана Сірка?
Воєвода розвів руки й посміхнувся:
– Виходить, сили є. Убити мамлюка непросто.
– Так. Якщо вбив найкращого з мамлюків, то вб’є і Сірка. Ось лише питання, чи потрібно це самому султанові? Усім, від найбіднішого до найбагатшого, в Османській імперії смерть Сірка – радість. А як султану і його радникам? Радше, гадаю, що ні. Сам знаєш, мій добрий