це всі.
– Отже, ми прийшли до вас, міс Дав.
– Ви хочете знати про мене подробиці? Я сирота. Закінчила курси секретарок при коледжі Святого Алфреда. Працювала друкаркою-стенографісткою спочатку в одному місці, потім перейшла у друге, але зрештою вирішила, що така робота не для мене, і розпочала свою нинішню кар’єру. Я працювала у трьох різних родинах. Через рік або півтора я стомлююся працювати на одному місці й перебираюся на друге. У «Тисовій хатині» працюю вже понад рік. Я надрукую прізвища та адреси своїх колишніх працедавців і передам їх вашому сержанту, залишивши для себе копії. Це вас задовольнить?
– Цілком, міс Дав. – Ніл помовчав хвилину, споглядаючи у своїй уяві картину, на якій міс Дав підсипає отруту в каву містера Фортеск’ю. Його розум помандрував далі назад, і він побачив, як вона методично збирає тисові ягоди й складає їх у маленький кошик. Глибоко зітхнувши, він повернуся до реальності та в теперішній час.
– А зараз я хотів би побачитися з дівчиною, як там її… Ґледіс… а потім із прибиральницею Елен. – Він додав, підводячись на ноги: – До речі, міс Дав, чи ви, бува, не знаєте, навіщо містер Фортеск’ю носив зерно у своїй кишені?
– Зерно? – Вона подивилася на нього поглядом, у якому він прочитав лише невдаваний подив.
– Так, зерно. Це вам щось підказує, міс Дав?
– Анічогісінько.
– Хто готує одяг для містера Фортеск’ю?
– Крамп.
– Зрозуміло. Містер Фортеск’ю і місіс Фортеск’ю сплять в одній кімнаті?
– Так. Він, звичайно, мав свою окрему гардеробну та ванну кімнату, вона – також… – Мері подивилася на годинник на зап’ястку. – Думаю, тепер вона повернеться додому дуже скоро.
Інспектор підвівся на ноги. Він сказав дуже люб’язним голосом:
– Ви не скажете мені одну річ, міс Дав? Мені здається дуже дивним, що хоч ми маємо лише три майданчики для гри в гольф у найближчій околиці, а проте досі не вдалося знайти місіс Фортеск’ю на жодному з них?
– Щодо мене, то я нічого особливо дивного в цьому не бачу. Не виключено, що вона й не збиралася грати в гольф.
Голос Мері прозвучав дуже сухо. Інспектор гостро сказав:
– Я був точно поінформований, що вона грає в гольф.
– Вона взяла свої ключки для гольфу й сказала, що збирається грати. Звичайно, поїхала на власному автомобілі.
Він подивився на неї пильним поглядом, намагаючись угадати, що вона має на увазі.
– А з ким вона грає в гольф? Вам це відомо?
– Я думаю, що це, мабуть, містер Вівіан Дюбуа.
Ніл задовольнився короткою відповіддю:
– Зрозуміло.
– Я пришлю до вас Ґледіс. Вона, мабуть, налякається до смерті. – Мері на мить замовкла у дверях, а тоді сказала: – Не раджу особливо покладатися на те, що я вам розповіла. Я злостива особа.
Вона вийшла з кімнати. Інспектор Ніл подивився на зачинені двері й замислився. Незалежно від того, керувалася вона злістю чи ні, але те, що вона йому розповіла, наштовхувало на багато думок. Якщо Рекс Фортеск’ю був умисне отруєний,