фінансів. Хоч попри всі ці міркування скидалося, що її свекор, з яким вона досі не зустрічалася, був у тому, що стосується закону, стовпом порядності. Усі ці люди, які вихвалялися тим, що «прокрутили оборудку», були однакові – в юридичному розумінні вони завжди примудрялися перебувати в рамках закону. А проте їй здавалося, що Ланс, якого вона кохала і який одного разу переступив межу в дні своєї молодості, є набагато чеснішим, аніж усі ті практики успішного махлювання у світі фінансів.
– Я не хочу сказати, – пояснив Ланс, – що він шахрай, він далекий від цього. Але зірвати куш він уміє.
– Іноді, – сказала Пет, – мені здається, я ненавиджу людей, які зривають куш. – Але ти його любиш, – додала вона.
Це було ствердження, а не запитання.
Ланс замислився на хвилину, а тоді промовив здивованим голосом:
– А ти знаєш, кохана, схоже, я й справді його люблю.
Пет засміялася. Він обернув голову й подивився на неї. Його очі звузилися. Яка ж вона мила! Він кохав її. Він не помилився, пожертвувавши задля неї всіма вигодами життя.
– Ти знаєш, у якомусь розумінні це пекло – повернутися назад до міського життя. О п’ятій вісімнадцять ти вже вдома. Таке життя не для мене. Я почуваюся набагато краще серед вигнанців і банкрутів. Але, мабуть, треба колись кинути якір. А якщо я триматиму у своїй руці твою руку, то цей процес може навіть принести мені втіху. І якщо старий вирішив помиритися, то було б гріх не скористатися цим. Мушу признатися, я був дуже здивований, коли одержав його листа… Подумати тільки, Персівал утратив його довіру. Персівал, ідеальний хлопчик. Але мушу признатися, Персі був завжди лукавим. Лукавим і хитрим.
– Я не думаю, – сказала Патрисія Фортеск’ю, – щоб твій брат Персівал сподобався мені.
– Не примушуй мене налаштовувати тебе проти нього. Персі і я ніколи не ладнали між собою – більш мені немає чого сказати. Я розтринькував свої кишенькові гроші, він їх складав. Я мав друзів цікавих, але з поганою репутацією, Персі налагоджував те, що він називав «корисними контактами». Ми були протилежними полюсами. Я завжди вважав його телепнем, а він, знаєш, іноді мені здавалося, що він ненавидить мене. Не знаю, за що саме…
– Мені здається, я розумію, чому він тебе ненавидів.
– Справді розумієш, моя люба? Ти така розумниця. Ти знаєш, я не раз думав, – це досить таки фантастичне припущення, – але…
– Але що? Закінчуй свою думку.
– Я не раз думав, а чи не Персівал улаштував мені ту халепу з підробленим чеком – ти знаєш, саме за це старий потурив мене з дому й проклинав себе за те, що раніше виділив мені частку у фірмі й тому не міг позбавити мене спадщини. Бо дивна річ була в тому, що я ніколи не підробляв того чека, хоч ніхто, звичайно, не хотів мені вірити, після того як я взяв гроші з каси й поставив їх на коня. Я тоді був абсолютно переконаний у тому, що мій кінь виграє і гроші я поверну, до того ж у якомусь розумінні то були мої власні гроші. Але до тієї історії з чеком я не мав ані найменшого стосунку. Я не знаю, чому мені спала безглузда думка, що все це підлаштував Персівал, але я досі так вважаю.
– А