що така дівчина, як Мері Дав, не мала б говорити цих речей.
Але молода леді говорила далі, анітрохи не бентежачись:
– Адель одружилася з ним задля грошей, тут сумніватися не доводиться, і його син Персівал та дочка Ілейн мало не сказилися від люті, коли він це утнув. Вони ставляться до неї з відвертою грубістю, але в неї вистачає розуму не перейматися цим і навіть нічого не помічати. Вона знає, що може крутити старим, як їй заманеться. О, прокляття, я знову переплутала час, ніяк не можу звикнути до думки, що він мертвий…
– А тепер послухаймо про сина.
– Про любого Персівала? Про Вала, як називає його дружина. Персівал – це солодкомовний лицемір. Він манірний, лукавий і хитрий. Він боїться батька й завжди дозволяв тому сварити себе, але в нього вистачає розуму, щоб урешті домагатися свого. На відміну від батька, він тремтить над грішми. Економія – одна з його пристрастей. Саме тому він так довго не може знайти собі власний дім. Володіючи тут кількома кімнатами, він заощаджує собі гроші.
– А його дружина?
– Дженніфер – особа лагідна і здається дуже дурною. Але я в цьому не переконана. До свого одруження вона була медсестрою у шпиталі й доглядала Персівала, коли той захворів на запалення легень, довівши свої турботи про нього до романтичного завершення. Старий був дуже розчарований цим шлюбом. Він був снобом і хотів, щоб Персівал знайшов собі те, що він називав «доброю партією», він терпіти не міг бідолашну місіс Вал і ставився до неї з підкресленою зневагою. Думаю, і вона не любить – не любила – його. Її головні інтереси – ходіння по крамницях і кіно; її головна проблема в тому, що чоловік дає – давав – їй мало грошей.
– А що дочка?
– Ілейн? Мені дуже шкода Ілейн. Вона непогана людина. Із тих школярок, що так і не виросли. Вона дуже добре грає у всілякі ігри й приділяє багато уваги дівчаткам-скаутам та іншим подібним речам. Нещодавно в неї був роман з учителем із «сердитих молодих людей»[9], але батько з’ясував, що молодик прихильний до комуністичних ідей і з нещадною категоричністю поклав кінець тій романтичній історії.
– А в неї не стало духу чинити йому опір?
– У неї стало. Відступився від неї саме той молодик. Тут знову, я думаю, ішлося про гроші. Ілейн, на жаль, не вельми приваблива, бідолашна дівчина.
– А що ви скажете про другого сина?
– Я ніколи його не бачила. Він гарний і привабливий, – так усі кажуть, – але надто схильний до поганих оборудок. У минулому він мав якусь дрібну історію з підробленим чеком. Живе у Східній Африці.
– І втратив усякі зв’язки з батьком?
– Так. Містер Фортеск’ю не міг залишити його без жодного шилінга, тому зробив молодшим партнером у фірмі, але не спілкувався з ним уже протягом кількох років, і якщо про Ланса хто-небудь згадував, то він мав звичай казати: «Не нагадуйте мені про того пройдисвіта. Він не мій син». А проте…
– Так, міс Дав?
Мері повільно промовила:
– А проте я не здивувалася б, якби старий Фортеск’ю