– господар, – відповів Казенс, – тобі не слід стирчати тут і робити сік.
– А ти – гість, – заперечив йому Фікс, беручи ніж, – тобі варто бути з іншими й розважатися.
Та юрба Казенсові ніколи не подобалася. Кожного разу, коли Терезі вдавалося затягти його на якусь вечірку, він міг залишитися там щонайбільше хвилин двадцять.
– Тут від мене більше користі, – сказав він, зняв кришку сокодавилки, прополоскав її, щоб змити залишки м’якоті з глибоких металевих жолобків кришки перед тим, як вилити вміст сокодавилки у зелений пластмасовий дзбан. Якийсь час вони мовчки працювали поряд. Казенс поринув у мрії про чужу дружину. То вона час від часу схилялася над ним, то він немовби випадково торкався рукою до її стегна. Нарешті Фікс промовив:
– Так, мені все зрозуміло.
Казенс припинив роботу:
– Що?
Фікс розрізав апельсини, і Казенс спостерігав, як він направляв лезо ножа до себе, замість скеровувати його від себе.
– Це було викрадення автомобіля.
– Яке ще викрадення автомобіля?
– Ну, коли ми з тобою познайомилися. Щойно ти з’явився, я все думав, звідки тебе знаю. То було два роки тому. Я вже не пам’ятаю, як звали того злодія, але він крав лише червоні «Шевроле Ель Каміно».
Докладну інформацію щодо крадіжки машини Казенс пам’ятав, якщо це була справа щонайбільше минулого місяця, а якщо справ було надто багато, то пам’яті Казенса вистачало хіба що на справи минулого тижня. Крадіжки машин – то були хліб і сіль їхнього заробітку. Якби у Лос-Анджелесі не крали машин, то поліціянти та прокурори окружного відділка змушені були б цілий день грати в карти, очікуючи на повідомлення про якесь убивство. Крадіжки машин були звичною справою: якісь автівки знаходили відразу ж, а деякі – у майстернях, де їх розбирали на частини. Такі справи всі були схожими між собою як дві краплини води, але справа злодія, що крав лише червоні «Ель Каміно», випадала із загального ряду.
– Д’Аґостіно, – сказав Казенс і повторив ім’я ще раз, сам дивуючись цьому неочікуваному дарунку пам’яті. Мабуть, той день справді був якимсь незвичайним.
Фікс захоплено закивав головою.
– Ну, ти даєш! Я міг просидіти цілий день і не згадати! Хоча його зовнішність я пам’ятаю. Він вважав, що крадіжки лише цієї моделі надають йому певного статусу.
На якусь мить Казенс відчув себе майже ясновидцем – так чітко постали перед ним матеріали тієї справи.
– Державний захисник заявив про ґанджі у проведенні пошукової діяльності. Усі машини знайшли в тому самому місці, щось на кшталт товарного складу.
Він припинив крутити туди-сюди половинку апельсина в сокодавилці й заплющив очі, щоб краще зосередитися. Але мить було згаяно.
– Ні, не пам’ятаю, як його звали.
– Анагайм.
– Я б нізащо не згадав!
– Ну, тепер твоя черга, – відповів Фікс, – ти ж вів справу.
Та сплесків пам’яті