чергою Єльцин став популярним лідером, легітимність якого ще збільшилася, коли він мужньо боронив людей і державу перед російським Білим домом улітку 1991 року. Образ Єльцина, який поглядав на заколотників, стоячи на танку й повертаючи проти них армію, надихав країну. Росіяни мали підстави вірити, що вони нарешті позбулися сторіч революцій, визиску й політичної метушні. Наразі, коли розвалився Радянський Союз, Росія могла стати нормальною країною.
І Захід відчайдушно хотів допомогти. Це правда, що Росії не запропонували План Маршалла, який підтримав Європу в період реконструкції після Другої світової війни. Проте обставини були іншими. Адже Росія мала власні ресурси – незліченні нафтові багатства, добре освічене населення та високий рівень індустріалізації. Проблема полягала в тому, щоб вивільнити сили, які стримував радянський комунізм. Сировини для успішної демократизації було достатньо.
Це значною мірою пояснює, чому США і Європа обрали саме такий шлях допомоги Росії в її демократизації. До Москви прибула величезна кількість урядових і приватних експертів, щоб допомогти запровадити капіталізм і порадити, як розвивати демократію. Дехто вже тоді казав, що зарано сподіватися на великі зміни, але перемогли прибічники радикальної хірургії.
Треба було трансформувати радянську економіку. Це зрозуміло. Але з нинішнього ракурсу ми бачимо, що ні радники росіян, ні самі росіяни не мали жоднісінького уявлення, як докорінно перебудувати абсолютно неефективну економіку. Попередні успіхи в трансформуванні польської економіки давали оманливе відчуття впевненості в доброму результаті. Проте Польща, як ми покажемо, була цілком іншою: багато важили нові інститути демократії та капіталізму.
У Росії швидкість змін дуже випереджала створення правил гри та інститутів для стримування нових сил. Реальні події швидко увібрали те, що лишилося від реформ Горбачова, і набагато випередили те, що міг запропонувати уряд Єльцина.
Ми бачили, що Батьки-засновники Америки переймалися тим, аби не створити державу надто сильною, бо це загрожуватиме демократичним цінностям. Водночас вони розуміли, що держава має бути досить сильною, щоб виконувати певні функції: захист від зовнішніх ворогів, запровадження національної валюти, підтримання громадського порядку, чесне оподаткування громадян, упевненість у тому, що штати виконуватимуть федеральні закони. А місце демократії було між хаосом та авторитарністю.
Росія не знайшла оптимального балансу. Цей період натомість характеризувався несамовитими схемами швидкої приватизації економіки, масовим збагаченням нових еліт, тоді як для населення реальний дохід обвалився, а рівень бідності стрімко зріс. Значно посилилась організована злочинність, яка забезпечувала захист компаніям і окремим особам (за оплату), який не могла забезпечити держава. Регіональна й місцева влада просто ігнорували політику центрального уряду. Для російського громадянина будні перетворилися на приниження,