бо все ще чекали на справжнє кохання.
А як щодо юного Артура? Артур Шопенгауер мав стати одним із наймудріших людей, які будь-коли жили на цьому світі. А ще – одним із найбільш нещасних людей, який ненавидів саме життя. Людиною, яка у віці п’ятдесяти п’яти років напише такі слова:
«Якби ж то ми могли бачити майбутнє… Подеколи діти скидаються на невинних в’язнів, яких, щоправда, засудили не на смерть, а на життя – і при цьому вони навіть не усвідомлюють, що означає цей вирок. Утім, кожна людина бажає дожити до старості… того стану, про який можна сказати: “Сьогодні погано, а з кожним днем буде ще гірше, доки не станеться найгірше”».
9
У нескінченному всесвіті є незліченні сяючі сфери, навколо яких обертаються менші підсвічені кулі – всередині гарячі, а зовні вкриті холодною і твердою корою, на якій шар плісняви подарував життя всім живим організмам, – це і є реальність, це і є світ.
Просторий будинок Джуліуса в Пасифік Гайтс був набагато розкішніший, порівняно з усім, що він міг собі дозволити зараз: Джуліус був одним із тих щасливчиків-мільйонерів Сан-Франциско, яким тридцять років тому вдалося придбати собі житло – будь-яке житло. Вони змогли його купити завдяки тридцяти тисячам доларів, що їх успадкувала його дружина Міріам, і, на відміну від інших інвестицій, з часом вартість цього будинку виключно зростала. Після смерті Міріам Джуліус міркував над тим, щоб його продати, надто вже він був великий для однієї людини, але натомість зробив собі офіс на першому поверсі.
Чотири сходинки з вулиці вели до майданчика з фонтаном, облицьованим блакитними кахлями. Кілька сходинок ліворуч вели до офісу Джуліуса, а праворуч розташовувалися сходи до будинку. Філіп прибув вчасно. Джуліус зустрів його біля дверей і провів до свого кабінету, жестом показавши на коричневе шкіряне крісло.
– Кави, чаю?
Сідаючи в крісло, Філіп навіть не роззирнувся довкола. Він проігнорував пропозицію Джуліуса й сказав:
– То що ти вирішив щодо супервізії?
– Ага, усе як завжди – не гаємо часу й одразу беремося до справи. Мушу зізнатися, для мене це непросте рішення. Надто багато запитань. У твоєму проханні є щось таке… якась суперечність, і вона мене збіса тривожить.
– Либонь, ти хочеш дізнатися, чому я прошу тебе про супервізію, зважаючи на те, що не був задоволений твоїми психотерапевтичними послугами?
– Точніше й не скажеш. Ти напрочуд чітко висловив думку про те, що терапія була повним провалом – ти змарнував три роки, а на додачу ще й купу грошей.
– Тут немає жодної суперечності, – без вагання відповів Філіп. – Лікар може бути компетентним терапевтом і супервізором, незважаючи на те, що зазнав поразки з конкретним пацієнтом. Дослідження свідчать, що терапія (і байдуже, хто її проводить) для третини пацієнтів виявляється марною. Крім того, у цій невдачі, поза сумнівом, відіграв чималу роль і я – моя впертість, негнучкість. Твоєю помилкою