– піддається Огульній Критиці. Публічне поширення про особисті переживання «плазми» стає ознакою поганого тону. Воно допускається хіба серед початківців, або в колі друзів-побратимів. Решта суспільного фронту «чистить зуби».
Хтось із видців зауважив: «Натовпу лячно пригадувати ці дні власної величі, дні свободи – дні «архе». Важко не погодитись. Колишні агітатори за видження «плазми» вчасно зрозуміли: «колективне спасіння» нікому непотрібне, навіть на халяву. Куди цікавіше натягнути гетри і гуляти топлес разом з іншими Оподельдоками.
Легкі до змін видці, чий дух волів видіти й надалі, змотали жилки і перестали навіть признаватися, що колись мали справу з «тими краплями».
Чи хтось крапає «архе» й досі, невідомо.
Напевно, так.
Терезка пригадує
Надвечір Температура сиділа біля відчиненого вікна і малювала простим олівцем. В якийсь момент їй це набридло, і дівчина вихилилася через вікно надвір.
Надворі було тепло. Повітря пронизували шаруваті пролежні холоду десь із півночі: типово на початок осені.
Між підвіконням повзало пару сонечок. Кілька хвилин Терезка вичікувала, чи не будуть сонечка злягатися. Не спостерігши нічого екстравагантного, пішла на кухню ставити чайник.
Запарила мате. (Цього літа всі пили мате: таке вже літо). Сіла на ліжку, запивала ним бублики й сіяла дрібки довкола. Вона завжди купувала бублики, коли передчувала загострення геометричності. Бублики у цьому плані були бездоганними. Бублики робили їй добре.
Терезка зітхнула від млоску. Від запаху осені скубло у переніссі. Вона вгризла сушку, запила гірким запаром (на грудях – легко-легко), і, для годиться, пригадала школу.
У десятому класі Тереза Температура впала в містичне передчуття.
Їй захотілося чогось окультного й герметичного, бажано – прикладного й наочного. Терезка гадала, що в ній прокидається Геній. Невідомо, що то з нею було, але їй хотілося чогось такого-претакого, що рознесло б голову на друзки від здивування й зачарування.
Те, що з нею коїлося, було цілковито невиразимим. То був настрій, то було відчуття десь під ложечкою, десь у потилиці, у переніссі. Це було Казна-що з великої літери, позаяк зовсім не піддавалося окресленню. Шукаючи джерело загадкового подразника, Терезка уявляла себе нетопирем, що вперше пробує керуватися за допомогою ультразвуку. Вона бачила себе мікроскопічною бульбашкою серед колосальних потоків, маленькою ікринкою Тайни, випорснутою на мілководдя Світу силою, що править у час Нересту Безконечності.
Хто б повірив, що такі несподівані енергії бурлять у такому звичайнющому на вигляд дівчиську?
Можливо, якби Терезка спрямувала цей таємничий намір на щось людське, – на конкретного молодого чоловіка, що самотів за нею в сусідній аудиторії, або на відомого бас-гітариста, чи на сексапільного мікробіолога, – якби така сублімація мала місце, то виникло б велике і дуже людське почуття.
Натомість