надійного підґрунтя для майбутніх успіхів.
В час розвалу Радянського Союзу Славко якраз закінчував середню школу й готувався до вступу на дорогу нового дорослого життя. Його шкільне минуле було ніби дорогою, яка вела до підніжжя справжнього життя, на вершині котрого чекали всілякі гаразди. І що ж тепер? А тепер позаду – болото даремно втрачених зусиль. А попереду? Попереду, якщо й не німа безодня, то вже пустеля – точно. Чого ж тепер прагнути? Власне, предмет прагнення не змінився – побільше всілякого добра. Але де? Де воно тепер, це добро? Тобто, як? Як тепер до цього добра дістатися?
Розвіялася, як туман, імперська надбудова Радянської держави. Залишилася Україна. Самостійна Україна. Славко Пузик, як і всі жителі Української Радянської Соціалістичної Республіки став громадянином незалежної Української держави. Але, що це тепер за держава? Де тепер засіки Батьківщини – в чиїх вони руках, як до них дістатися, щоб відгребти й собі частинку незліченного і незліченого народного добра? Ці питання розривали на шмаття стражденну душу Славка Пузика – знамените Шекспірівське «бути, чи не бути?» було просто дитячою забавкою в порівнянні з цими доленосними питаннями.
Звичайно, ново-відтворена на уламках Радянського Союзу незалежна Українська держава проголошувала себе демократичною, соціальною, правовою і так далі, хоча первопочатку була насправді тільки уламком Радянського Союзу, сталінська конституція якого теж проголошувала найгуманніші цінності, під гаслами котрих проливалися ріки невинної крові й піддавалися геноциду цілі народи. Офіційно виголошеною метою ново-відтвореної незалежної Української Держави була побудова сучасного демократичного капіталізму замість середньовічного феодального радянського соціалізму. Тобто, простіше кажучи, до основи всього того найкращого, що все ж таки було в радянському минулому, малося додати все те найкраще, чого досягла Західна цивілізація в удосконаленні демократичного капіталізму – такою мала б бути ново-відроджена Українська Держава. Але насправді все з перших кроків пішло з точністю до навпаки, адже Україна була тоді насамперед все ж таки уламком Радянського Союзу: все найгірше, притаманне радянському минулому, виявилося найживучішим і почало притягувати до себе все найгірше, що було притаманне вільному капіталістичному світові, тобто те, чим славився дикий капіталізм трьохсотлітньої давнини – і на такому от ґрунті й почалася розбудова нової самостійної Української Держави.
Високопоставлені компартійні бонзи, котрих розвал Радянського Союзу застав при пануванні на теренах України, прихопили собі хто скільки міг згідно з займаною посадою: від заводів і фабрик до магазинів і кіосків. Так миттєво народилася нова українська «еліта», принаймні економічна, котрій Україна була цікава лише з приводу викачування з неї якомога більшої кількості «бабла» за допомогою захоплених засобів виробництва, створених, до речі,