йому вчувалося як «фельдмаршал». Адже фельдшер Семен Петрович, як на Славкове дитяче розуміння, був людиною, в якої кожного дня був день народження. Як це могло бути? Дуже просто. Адже на день народження тобі завжди приносять всілякі подарунки, але в звичайної людини це буває тільки один раз на рік, а от місцевому «фельдшеру-фельдмаршалу» Семену Петровичу подарунки несли щодня – отже, вирішив був малий Славко, у Семена Петровича, на відміну від усіх інших, день народження щодня. І, звісна річ, цю щасливу відміну Семена Петровича від інших людей Славко пов'язував з його професією – так що непересічну придатність заняття медициною до набуття добра маленький метикуватий Пузик відмітив уже в ранньому віці, але це його тодішнє відкриття було притлумлене під дією більш сильного бажання набути статусу великого радянського начальника, що забезпечило б такі можливості гребти добро, які не йшли ні в яке порівняння з непоганими преференціями лікарської професії.
Але зараз під дією нових чинників Славко знову згадав про свої заздрісні думки щодо долі Семена Петровича – адже, що той, зрештою, робив задля щоденного отримання подарунків? Сам Семен Петрович говорив щодо мети його роботи, що найголовніша і найсуттєвіша задача лікаря – не нашкодити хворому. «Головне – не нашкодь», – раз у раз повторював Семен Петрович, і цю свою найголовнішу мету втілював у щоденній практиці якнайретельніше: адже яка шкода недужому могла бути від уважного вислуховування скарг хворого лікарем і співчутливого поплескування по плечу цього хворого, мовляв, терпи козак – отаманом будеш, якось воно, може, й пройде. А, в основному, це і все, що сільський фельдшер міг задіяти в боротьбі з недугами.
Так що, майже все, чим був зайнятий Семен Петрович – це з'явитися на роботі приблизно десь годині о восьмій-дев'ятій, виконати свою щоденну головну місію щодо неспричинення шкоди хворим, і після обіду, ситим, добряче напідпитку і з цілою купою подарунків піти вже додому смакувати подарунками й додавати алкогольного градусу.
А додавати алкогольного градусу Семен Петрович ой як любив, виправдовуючи це своїм намаганням в такий спосіб докопатися до істини, і цитував на доказ цього знаменитий латинський вислів про те, що істина в вині, тобто говорив, точніше, намагався говорити своїм неслухняним від алкогольних випарів язиком «ін віно верітас», щоправда, часто в його інтерпретації цей вислів звучав дещо модифіковано, як «ін медицінус спіртус верітус», а іноді, коли в нього закінчувався спирт, а серед подарунків не було достатньої кількості якісного бухла, то ця латинська мудрість могла зглянутися над бідолашним Семеном Петровичем і прозвучати як «ін самогоніус верітус». Зрештою, Семен Петрович був не таким вже й дуже вибагливим «фельдмаршалом», хоча й скаржитися на життя йому не було за що.
І коли Славко порівнював долю Семена Петровича з долею, наприклад, свого батька, який за свої ненастанні щоденні труди в полі з ранку й до ночі мав лише копійчану