Юрій Пересічанський

Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман


Скачать книгу

справі порятунку недужих.

      – Та я розумію, – продовжив свої умовляння дядько Іван, витлумачивши мовчання і вагання Славка по-своєму, – звичайно, є й більш тепленькі й заманливі, більш прибуткові місця. Мій Ромка, до речі, теж спочатку хотів був улаштуватися або в податкову інспекцію, або на митницю, там, звичайно, гребти щодня можна не те що лопатою – екскаватором! Митники й податківці, взагалі, кажуть, їздять на роботу не на легкових автомобілях, а на вантажівках, бо по закінченні робочого дня всю ту готівку, яку вони нагрібають за день, вивезти з роботи можна тільки на вантажівці! Але туди потрапити дуже важко, там, щоб влаштуватися на роботу, такі суми треба заплатити, що не підйомні не те що для твого, Славку, батька, чи для мене, хоч у мене й більші в грошах можливості, а й навіть для якогось колишнього секретаря райкому партії! Там такі суми називають, що я навіть повторювати їх боюсь. Та й в ДАІ щоб Ромку влаштувати я чотири тисячі доларів віддав, хоч просили п'ять, а я виторгував тисячу! А тепер тобі, ти тільки подумай, Славку, так пощастило, що їм там у ДАІ терміново людина знадобилася, причому така, на яку можна покластися, за яку хтось міг би вже поручитися зі своїх, а Ромка вже в них свій. Так що, сказали, давай п'ятсот доларів, і все – вважай себе зарахованим. П'ятсот доларів! Всього п'ятсот доларів, ти хоч уявляєш, що це таке? Та це просто даром! Хоча твій батько й каже, що йому й таку суму відразу не дістати, та ми вже з ним домовилися, я йому позичу, ми ж свої люди, якось порозуміємось, розплатимось, ти ж там у ДАІ, я думаю, дуже скоро заробиш. Та й моєму Романові буде спокійніше там на роботі мати поряд земляка, та ще й родича, та ще й такого надійного й метикуватого як ти, Славку. А про те, щоб якесь більш злачне місце посісти, так це від тебе нікуди не втече. Мій Ромка теж, до речі, не збирається засиджуватись все життя в ДАІ, каже, піднакопичить грошенят в ДАІ, набуде певної ділової репутації, знайомих в різних органах заведе і спробує таки здійснити свою мрію щодо митниці або податкової. А ти чим гірший, Славку, від інших? Не переймайся, все в твоїх руках, головне, потрапити туди, в органи, у владу, у цю владну миску, в якій усі купаються, як вареники в маслі, і з якої ніхто й ніколи не випадає, якщо поводиться правильно. Так що ви скажете, Гервасію, Славку? – упевнений в невідпорності своїх аргументів, звернувся до своїх родичів дядько Іван.

      Але Славко все так же похнюплено сидів і сопів, не в змозі перебороти свою відданість всепереможному поклику до служіння хворим на догоду меркантильним розрахункам щодо прибутковості даішної справи.

      – Добре, – нарешті завершив дядько Іван виклад своїх аргументів, мабуть, упевнившись, що вже неможливо більш переконливо довести переваги даішної долі, і думаючи, що мовчання Славка лише від ніяковості, а його згода – лише справа часу, – добре, подумайте ще, потім скажеш мені, Гервасію, що ви надумали. Все одно, вам зараз ніхто нічого кращого не запропонує, – він кивнув на прощання