навідати свою нову власність – колишній колгосп «Шлях Леніна».
Приїхав Кабан до тепер свого власного «Шляху Леніна» саме тієї весни, коли Славко Пузик готувався до здачі випускних іспитів у своїй рідній середній школі і мріяв уже про власний тріумф на майбутній здачі іспитів вступних в столичному медінституті, куди збирався їхати відразу ж після отримання атестату про середню освіту. Отже, була весна і всі думали, що новий господар колгоспу збирається навідати свої угіддя, аби на місці з'ясувати обставини перед весняними роботами.
Нарешті довгоочікуваний візит нового господаря настав. Перед обідом селом промчав цілий кортеж дивних величезних чорних закордонних автомобілів. Ці автомобілі й справді дуже здивували місцевих селян, бо ж вони звикли, що найшикарнішим авто, на якому могло їздити тільки високе партійне начальство була радянська «Волга», звичайно, не враховуючи якогось особливого лімузина, виготовленого спеціально для генсека – але це десь тільки там, в столицях. А тут, на тобі, несуться селом якісь величезні, чорні, блискучі халабуди завбільшки з невелику хату!
Промчавши вулицями села, цей дивовижний автокортеж нового господаря колгоспу зупинився на подвір'ї колгоспної ферми. Колгоспники ж, дружно повискакувавши на вулиці, кинулися й собі на ферму, де новий господар вже встиг зайти в одну з будівель місцевої свиноферми.
– Фу, смердючище яке, – з огидою промовив олігарх Кабан, вийшовши з дверей свиноферми. – Камерна параша так просто якесь благоуханіє в порівнянні з усім оцим лайном. І як вони тут все своє життя винюхують цю гидоту? А, ось і вони зібрались, – побачив він селян, які прийшли на ферму, щоб побачити нового власника колгоспу. – Що, прийшли привітати мене? Похвально, похвально. Молодці.
Селяни ж, які зібралися на фермі, в свою чергу тепер вже точно довідалися про істинну причину присвоєння цьому олігарху Кабанову почесного «поганяла» Кабан. Адже був цей чоловік не просто там опасистий, чи тлустий, чи там огрядний – це була просто таки якась неймовірна гора із м'яса, сала й жиру з невеличкими цяточками очей і натяками на рот, ніс і вуха у верхній лисій частині цієї гори, яка відрізнялася від нижньої частини лише відсутністю черевиків. І тут природна притаманність і повна відповідність «поганяла» Кабан стала абсолютно очевидною і зрозумілою: «оце так кабанище», «ну й вепряка», «от так хрячище», «кнуряка неприторенна», «оце так наїв свинячу мармизу в тюрязі на казенних харчах», – такі й подібні до них епітети, порівняння й метафори посипалися з уст селян, вражених неймовірною огрядністю свого нового господаря. І після цієї зустрічі ні в кого на селі не залишилось жодних сумнівів у тому, що прізвище олігарха Кабанова не було основною причиною присвоєння йому почесної «клікухи» Кабан.
– Ну що, селяни, пролітарії? – звернувся Кабан до селян, вражених його статурою. – Пролітарії тому що пролітаєте? Ха-ха-ха!.. – вирвався