мені сто, двісті, триста карбованців, скільки треба, стільки й каже, а у відповідь ніхто ні чичирк, віддають грошики і їдуть собі далі. Та що там, даішник може три шкіри з кого завгодно здерти, може навіть штани з тебе зняти – і їдь далі голяка, зумів машину купити, знайдеш гроші й на нові штани. Отак от вони тепер живуть.
– А як же там тепер прокуратура, КДБ і таке інше? – поставив під сумнів слова сусіда Гервасій Пузик.
– Та я ж тобі кажу, – вів своєї дядько Іван, – тепер же вже свобода й демократія, вільне суспільство, тобто що головне, що тепер саме-саме найголовніше, що тепер над усім панує? Закон! Закон – от що тепер найголовніше. Закон над усім панує. І всі повинні виконувати цей закон. А хто закон цей представляє, хто може говорити від імені закону? Правильно, правоохоронні органи, тобто та ж сама міліція, ті ж даїшники, та ж прокуратура, КДБ і все таке інше, тобто всі, хто стоїть по цей бік закону, і всім їм треба жити й жити непогано, жити якомога краще, так що немає ніякого резону всім тим, хто стоїть по цей бік закону між собою сваритися. Там вже вони всі на найвищому рівні між собою домовились не заважати один одному, щоб кожен на своїй ділянці вільно міг заробляти на тих, хто не працює в правоохоронних органах, тобто на тих, хто стоїть по той, по інший бік закону. Адже ж повинно якось винагороджуватись те, що ти кожного дня і кожної ночі захищаєш закон і всіх тих, хто стоїть по той, по інший бік закону, тобто під захистом цього закону; повинні ж всі, кого ти захищаєш віддячувати тобі за те, що ти, можна сказати, кожного дня ризикуєш життям, аби захистити простолюд? Так що все по справедливості. І тепер всі, всі хто при владі, і правоохорнці, і всі інші начальники, всі поміж собою порозумілись і домовились ні в якому разі не ставати один одному на заваді, а лише допомагати один одному обдирати, тобто заробляти грошики. Воно, звичайно, і раніше при комуністах так було, але тоді ще знаходились усілякі вискочки, які могли свого ж товариша підставити і втопити, аби самому вислужитись, просунутись по службі і зайняти місце погубленого товариша. А тепер ні, тепер, я ж кажу, демократія, тепер один закон для всіх, тепер порядок, тепер всі як один, один за всіх, і всі за одного, хай тепер спробує тільки з'явитись якийсь там підступний виродок, котрий би захотів свого ж товариша під удар підставити – зразу ж такого витурять у три шиї із влади назавжди, а то ще й посадять у в'язницю. Тепер уся влада, як один кулак, спробуй тільки не виконай, що тобі влада наказала – такого отримаєш гостинця від цього кулака, що більше ніколи не захочеш владою нехтувати. Так що всі справно віддають представникам влади все, що тільки від них влада вимагає, і збирати цю данину можна зовсім, зовсім безпечно. Всі найнижчі із владоможців збирають призначену на кожного з них контрибуцію, залишають дещицю собі, й віддають вищим певну суму, ті вищі віддають ще вищим, ті ще вищим, і так аж до самого найвищого. От, наприклад, мій Ромка кожного дня повинен віддати з назбираного за робочий