з козацьких поселень довкола Стародуба, який до 1760-х років виконував роль полкового міста. У цьому полку служило кілька поколінь Миклашевських, а власник Понурівки Михайло Миклашевський став полковником Стародубського карабінерного полку, створеного на основі колишнього козацького підрозділу.[38]
У поїздці фон Брігена в Україну був один таємний момент. На прохання Рилєєва він зустрівся у Києві з майбутнім «диктатором» декабристського повстання князем Сергієм Трубецьким, щоб розповісти йому про конфлікт у Петербурзі, що стосувався планів замаху на імператора Олександра І. Але в листі від 21 жовтня 1825 року фон Бріген жодним натяком не згадує свою київську місію і пише натомість про те, що однаково цікавить його з Рилєєвим, – історію українських козаків. «Исполняя желание ваше, почтеннейший Кондратий Федорович, – писав фон Бріген, – препровождаю вам при сем выписку из “Истории” Конисского». В червні 1825-го, коли фон Бріген приїхав з Петербурга до України, Рилєєв, очевидно, обговорював з ним не лише гіпотетичний замах на імператора і висилання правлячої сім’ї, а й свої літературні плани. Рилєєв далі працював над «Наливайком», писав новий драматичний твір про Богдана Хмельницького і збирався писати поему про Івана Мазепу. Йому були потрібні нові джерела з української історії. Схоже, що поет уже звірявся зі згаданою фон Брігеном «Історією Кониського», але не мав рукопису у своєму розпорядженні. Рилєєв просив друга переписати уривок з цього твору, щойно той приїде у маєток тестя. Фон Бріген радо виконав це прохання.[39]
Лист фон Брігена Рилєєву – перша писемна згадка про рукопис, який пізніше став відомий під назвою «Исторія Русовъ или Малой Россіи. Сочиненіе Георгія Конискаго, Архіепископа Бѣлорускаго». Георгій Кониський був одним з найвідоміших православних єпископів кінця ХVІІІ століття. Він народився 1717 року в Ніжині у старшинській родині. Одинадцятирічним хлопчиком Кониського відправили вчитися у Могилянську академію в Києві, провідний навчальний заклад Російської імперії. Він здобув блискучу освіту, став професором, а згодом і ректором Могилянської академії. 1755 року Кониського призначили єпископом у білоруське місто Могильов, що належало тоді Речі Посполитій. Кониський мав керувати православними єпархіями в країні, де православ’я зазнавало утисків. Що більше Росія втручалася у справи Речі Посполитої, ослабленої і залежної від іноземних держав, то жорсткішу лінію вели польські католицькі еліти проти православ’я, яке вони вважали «п’ятою колоною» Петербурга. Кониський став мішенню численних нападок і замахів з боку католицької більшості. Ледве вцілівши після одного з таких нападів, Кониський переїхав у Петербург і почав вимагати активних дій від Катерини ІІ, вчорашньої німецької принцеси, яка недавно зійшла на російський престол і хотіла продемонструвати свою відданість православ’ю. Вимоги Кониського від імені православного населення Речі Посполитої зіграли важливу роль у подіях, що привели до першого поділу Польщі 1772 року,