зіпсувалися, коли цар вирішив укласти мир з поляками. Скориставшись перемогою царської і козацької армій над поляками, шведський король Карл Х атакував Річ Посполиту з півночі. Щоб не допустити гіпотетичного краху польської держави, Олексій Михайлович домовився з поляками про мир, лишивши Хмельницького у програші. Гетьман продовжив війну з поляками, уклавши союз з протестантським правителем Трансильванії Ференцом Ракочі і головним ворогом царя Карлом Х. На момент смерті Хмельницького в 1657 році козацько-московський союз фактично не діяв.[44]
Цей союз розірвав наступник Хмельницького гетьман Іван Виговський, якого автор «Історії русів» вважав поляком і до якого ставився з великим презирством. На відміну від Хмельницького, Виговський до повстання 1648 року мав із козацтвом небагато спільного. Він походив зі шляхетської православної родини, працював у судах і заробив репутацію вправного урядника; потім пішов у польське військо і потрапив у полон до татар в одній із перших битв у травні 1648 року. Згідно з легендою, Хмельницький знайшов його серед татарських бранців, виміняв на коня і призначив писарем. Посада Виговського, спершу не дуже впливова, зробилася з часом другою за значенням у Війську Запорозькому, а він став найближчим соратником Хмельницького. На цій посаді проявилися не лише бюрократичні, а й дипломатичні таланти Виговського. У його діяльності відображалися традиційні схильності руської православної шляхти: вона не так вороже, як козаки, ставилася до польської держави, мала гостре відчуття шляхетської демократії і, на відміну від певних полковників козацької армії, не симпатизувала Московії.
Після смерті Хмельницького Виговського з благословення Москви обрали гетьманом Війська Запорозького, але він вважав стосунки з царем договірними. Дізнавшись, що Москва підбурює проти нього козацьких полковників, Виговський зважився на нову угоду з Річчю Посполитою. Гадяцька унія, підписана між козацькою делегацією і польськими послами восени 1658 року, проголошувала створення нової держави – Велике князівство Руське на чолі з гетьманом і старшинською елітою мало отримати рівні права з Великим князівством Литовським, яке об’єдналося з Королівством Польським після Люблінської унії 1569 року. Московія відреагувала на це відправленням в Україну 25-тисячної армії. Зіткнувшись із прямою загрозою своїй владі і не маючи сильного союзника, Виговський повторив маневр Хмельницького 1648 року і об’єднався з кримським ханом. Об’єднане козацько-татарське військо у червні 1659 року знищило московську армію в битві під Конотопом. Ворога було розбито, і мрія, яку плекали покоління руських шляхтичів – створити автономну руську державу у складі Речі Посполитої, – здавалася близькою. Проте ця ідея не дуже сподобалася козацькій старшині: Гадяцька унія, яку польський сейм повністю так і не схвалив, дискримінувала козаків на користь шляхти. Мало того, вона суттєво скорочувала прерогативи гетьмана, війська і козацького стану, порівняно