у розорення і знелюднення краю. У 1685 році турецькі покровителі стратили Юрія Хмельницького, коли той відмовився виконувати їхні накази. Останній нащадок Богдана Хмельницького по чоловічій лінії помер, а з ним було втрачено й ідею козацької династії та незалежної козацької держави. Руїна проходила найнижчу точку.
Правобережне козацтво, лідери якого коливалися між польськими королями й турецькими султанами, поступово зійшло зі сторінок історії. Але на підконтрольному Москві Лівобережжі воно збереглося, хоч і суттєво втратило в чисельності і силі. Москва перемогла у боротьбі за контроль над козацькими територіями та умами: вона не тільки зіштовхувала одного гетьмана з іншим і прибирала ненадійних ватажків, а й надавала козакам набагато більше прав, ніж були готові дати своїм козакам поляки й турки. Царі виділили Лівобережжю достатні військові ресурси і дали місцевому населенню відчуття безпеки, якого не знали інші частини колишньої козацької держави. Наприкінці ХVІІ століття старшина, низові козаки і прості люди масово переселялися в московську Україну. Лівобережна козацька держава, Гетьманат, переживав наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ століття політичне, економічне й культурне відродження. Поновила діяльність Київська академія, заснована Петром Могилою 1632 року; відновлювалися старі й будувалися нові церкви й монастирі; гетьмани й козацька старшина будували розкішні громадські будівлі і приватні маєтки.[45]
Новий розквіт був тісно пов’язаний з ім’ям Івана Мазепи. Уродженець Правобережжя, Мазепа почав кар’єру при дворі польського короля, продовжив службу у правобережного гетьмана Петра Дорошенка, а потім перейшов на бік лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Переказана одним з його ворогів історія кохання молодого Мазепи до дружини польського магната надихнула Вольтера, Байрона, Пушкіна і зробила гетьмана героєм європейського романтизму: його нібито покарали, прив’язавши до коня, а той приволік напівмертвого Мазепу до козаків. Автор «Історії русів» вважав Мазепу поборником української незалежності, але вірив, що той, як і Виговський, був поляком – фальшивим, двоєдушним і хитрим. Завдяки демонстрації беззастережної вірності Петру І Мазепа забезпечив собі довге гетьманство і сягнув висот влади, якої не мав жоден його попередник, крім Богдана Хмельницького. Усе закінчилося одного осіннього дня 1708 року. На Гетьманат наступала непереможна доти армія шведського короля Карла ХІІ, а Петро І відмовився виділити військо для захисту свого васала – Мазепа розчарувався в московському протектораті і перейшов на бік шведів.
Цар оголосив Мазепу новим Іудою і послав велику армію покарати зрадника та зупинити шведів. Царські війська спалили гетьманську столицю Батурин і вирізали місцеве населення. Терором і обіцянками повернути старшинські вольності цар домігся лояльності козацької армії і населення Гетьманату. У червні 1709 року армія Петра І розбила шведів під Полтавою. Шведська армія,