ось, отже, все влаштовано. Пан Крук буде клоуном – він журналіст, отже, знає все застарілі жарти. Я можу бути Арлекіном – для цього потрібні тільки довгі ноги й уміння стрибати. Мій приятель Флоріан пообіцяв мені зараз, що дістане костюм поліціянта дорогою та переодягнеться. Виставу можна влаштувати тут, у цьому холі, а публіку посадимо на сходи. Вхідні двері будуть задником, якщо їх зачинити, у нас вийде інтер’єр англійської оселі, а відкрити – освітлений місяцем сад. Це буде чарівно.
І, вихопивши з кишені шматок крейди, яку приніс із більярдної, він провів на підлозі риску, відокремивши уявну сцену.
Як їм вдалося підготувати в такий короткий термін навіть цю безглузду виставу – залишається загадкою. Але вони взялися за справу з тим безрозсудним завзяттям, яке виникає, коли в будинку живе юнь. А того вечора в будинку жила юнь, хоча й не всі, ймовірно, здогадалися, в чиїх очах і в чиїх серцях вона пашіла. Як завжди буває в таких випадках, затія ставала все шаленішою при всій буржуазній ґречності її походження. Коломбіна була чарівна в своїй широкій розпушеній спідниці, що на диво нагадувала великий абажур із вітальні. Клоун і Панталоне побілили свої обличчя борошном, здобутим у кухаря, і нафарбували щоки рум’янами, також запозиченими у когось із домашніх, котрий забажав (як і личить справжньому благодійнику-християнину) залишитися невідомим. Арлекіна, котрий вже вирядився в костюм зі сріблястого паперу, витягнутого зі сигарних пачок, з великими труднощами вдалося зупинити в той момент, коли він уже збирався розбити старовинну кришталеву люстру, щоб прикраситися її блискучими підвісками. Він би, мабуть, здійснив свій задум, якби Рубі десь не відкопала для нього підроблені коштовності, що прикрашали колись на маскараді костюм бубнової дами. До речі сказати, її дядечко Джеймс Блаунт до того розійшовся, що з ним ніякого спасу не було. Він поводився, як пустотливий школяр – насунув на патера Брауна паперову ослячу голову, а той терпляче переніс це і ще й винайшов якийсь спосіб ворушити її вухами. Блаунт зробив також спробу причепити ослиний хвіст до фалдів сера Леопольда Фішера, але цього разу його витівка була прийнята не так прихильно.
– Дядько Джеймс аж надто вже розвеселився, – сказала Рубі, зі серйозним виглядом вішаючи Круку на шию гірлянду сосисок. – Що з ним?
– Він Арлекін, а ви Коломбіна, – пояснив Крук. – Ну, а я тільки клоун, котрий повторює застарілі жарти.
– Краще б ви були Арлекіном, – сказала вона, і сосиски, гойдаючись, повисли у нього на шиї.
Хоча патерові Брауну, котрий устиг уже викликати оплески майстерним перетворенням подушки в немовлятко, було чудово відомо все, що відбувалося за лаштунками, він тим не менше приєднався до глядачів і сів посеред них із виразом урочистого пожвавлення на обличчі, немов дитина, що вперше потрапила в театр.
Глядачів було небагато – родичі, дехто зі сусідів і слуги. Сер Леопольд зайняв найкраще місце, і його масивна постать майже зовсім загородила сцену від маленького слуги Божого, котрий сидів позад нього. Але чи багато при цьому