може, і знадобиться, – відповів патер Браун серйозно. – Кажуть, наприклад, що нею користуються садівники. А сам я якось на Різдво приніс чимало радощів шістьом дітлахам, котрі очікували Санта-Клауса, виключно за допомогою сажі, застосованої як зовнішній засіб.
– Ах, як цікаво! – втішилася Рубі. – А ви б не повторили це сьогодні для нас?
Енергійний канадець пан Блаунт посилив свій і без того гучний голос, приєднуючись до пропозиції племінниці. Здивований фінансист і собі підвищив голос, висловлюючи рішуче несхвалення, але в цей час хтось постукав у вхідні двері. Священик відчинив їх, і очам присутніх знову показався сад із араукарією і вічнозеленими деревами, тепер уже темніючими на тлі чудового фіолетового заходу. Цей вигляд, ніби вставлений у раму розчахнутих дверей, був настільки гарний і незвичайний, що здавався театральною декорацією. Кілька миттєвостей ніхто не звертав уваги на чоловіка, котрий зупинився на порозі. Це був, мабуть, звичайний кур’єр у запиленому поношеному плащі.
– Хто з вас пан Блаунт, джентльмени? – спитав він, простягаючи листа.
Пан Блаунт сіпнувся й осікся, так і не закінчивши свого схвального вигуку. Зі здивованим виглядом він надірвав конверт і став читати лист. При цьому його обличчя спочатку запаморочилося, потім прояснилося, і він повернувся до свого зятя та господаря.
– Мені дуже неприємно завдавати вам стільки неспокою, полковнику, – почав він із веселою церемонністю Нового Світу, – чи не зловживатиму я вашою гостинністю, якщо ввечері до мене зайде сюди у справі один мій старий приятель? Втім, ви, мабуть, чули про нього – це Флоріан, знаменитий французький акробат і комік. Я з ним познайомився багато років тому на Далекому Заході (він за народженням канадець). А тепер у нього до мене якась справу, хоча навіть не здогадуюсь, яка.
– Звісно, певна річ, любий, – люб’язно відповів полковник. – Всіх друзів, кого забажаєте. До того ж він, без сумніву, буде дуже в нагоді.
– Він вимаже собі обличчя сажею, якщо ви це маєте на увазі, – зареготав Блаунт, – і всім наставить ліхтарів під очима. Я особисто нічого не маю, я чоловік простий і люблю веселу стару пантоміму, в якій герой сідає на свій циліндр.
– Тільки не на мій, будь ласка, – з гідністю зронив сер Леопольд Фішер.
– Гаразд, гаразд, – весело заступився Крук, – не будемо сваритися. Чоловік на циліндрі – це ще не найгірший жарт!
Неприязнь до молодика в червоній краватці, викликана його грабіжницькими переконаннями та його очевидним залицянням до гарненької хрещениці Фішера, спонукала останнього зауважити саркастично наказовим тоном:
– Не сумніваюся, що вам відомі і грубіші жарти. Не розкажете хоча б один?
– Прошу: циліндр на чоловікові, – відрубав соціаліст.
– Так, атож, аякже! – запобіг канадець із добродушністю справжнього варвара. – Не треба псувати свято. Нумо звеселімо сьогодні товариство. Не будемо мазати обличчя сажею і сідати на капелюхи, якщо вам це не до душі, але вигадаємо щось подібне.