вродливою темноволосою жінкою з великою поставою, схожою на Мадонну з підземного царства Плутона. Мабуть, від колишнього menage[8] принца, вивезеного ним з-за кордону, залишилися лише вона та дворецький, всіх решту слуг найняла вона в Норфолку. Цю даму всі називали пані Ентоні, але в мові її чувся легкий італійський акцент, і Фламбо ні на мить не сумнівався в тому, що «Ентоні» – це норфолкський варіант латинської версії імені. Дворецький Пол також мав легкий наліт чогось чужоземного. Втім, за мовою та вихованням, він без сумніву, був англійцем, як це нерідко буває з давніми слугами шляхетних космополітів.
Навколо будинку – при всій його незвичайності та красі – витала якась дивна світла печаль. Години тяглися там, немов дні. Довгі кімнати з високими вікнами були залиті світлом, але в світлі цьому було щось мертвотне. І, покриваючи всі випадкові звуки – голоси, дзенькіт склянок, кроки слуг, чувся незмовкальний і сумний плескіт річки.
– Недобрий це був закрут і недобре місце, – зауважив патер Браун, дивлячись із вікна на сірувато-зелені трави і сріблястий потік води. – Втім, хто зна? Часом добра людина в недоброму місці може наробити купу добра.
Священик, хоч і був зазвичай мовчазний, мав дивний притягальний дар, і в ці кілька годин, що тяглися цілу вічність, він мимоволі проник у таємниці Очеретяного палацу набагато глибше, ніж його приятель-професіонал із його фаховим чуттям. Він умів дружелюбно мовчати, чим мимоволі викликав людей на бесіду, і, майже не розтуляючи рота, дізнавався все, що його нові знайомі хотіли б розповісти. Правда, дворецький зовсім не був схильний до розмов. У ньому відчувалася безрадісна і майже собача відданість господарю, з котрим, якщо вірити його словам, вчинили дуже кепсько. Основним кривдником був, судячи з усього, брат його ясновельможності. Вимовляючи його ім’я, дворецький презирливо морщив свій вигнутий, наче дзьоб папуги, ніс і кривив посмішкою бліді губи. Капітан Стівен, за словами дворецького, був неробою та шибеником, він змарнував більшу частину статків свого великодушного брата. І це через нього принцу довелося залишити світ і скромно доживати свій вік у глушині. Більше дворецький нічого не захотів їм повідомити. Без сумніву, він був дуже відданий принцу.
Італійка-домогосподарка була дещо схильніша до зізнань. Вочевидь, тому, що була, як здалося слузі Божому, не настільки задоволена своїм становищем. Коли вона базікала про свого пана, в її голосі звучала легка уїдливість, втім, притлумлена чимось на кшталт жаху. Фламбо і патер Браун стояли в дзеркальній залі, розглядаючи ескіз, на якому були зображені два хлопчики, як раптом швидкими кроками до неї увійшла економіка, немов поспішаючи в якійсь справі. У цій виблискуючій скляними поверхнями залі кожен, хто входить відбивався одночасно в чотирьох чи п’яти дзеркалах. Тому священик, навіть не повернувши голови, замовк на середині розпочатої фрази. Однак Фламбо, схилившись до ескізу, в цю мить голосно промовив:
– Це, мабуть, брати Сарадайни.