Сама по собі цілком нешкідлива мрія, але на прогулянки містер Керкджон волів виходити голим. Раз не вдалося до Парижа, то вчитель танців, хоч би де перебував, завжди прагнув ходити голяка – за винятком випадків, коли залишався на самоті. Тоді йому було байдуже. Візити Кей до Керкджона траплялися рідко й тривали коротко, бо як тільки він брався розв’язувати вузол краватки, лікарка вмить щезала з очей.
Були й інші візити, жоден із яких не належав до приємних і підбадьорливих, крім хіба що одного – до молодої дівчини, яка вже вилікувалася й мала повернутися додому. Кей заздрила цій пацієнтці, бо та вже говорила про одежу, яку невдовзі купить, і про поїздку за кордон, що відбудеться восени цього року.
– Ви ж погостюєте в мене, пані доктор, правда? – спитала дівчина. – Ви тут зробили для мене більше, ніж будь-хто.
– Моя люба, я б тоді не знала, що сказати вашим приятелям. Я так довго говорила по-науковому з лікарями та по-дитячому з пацієнтами, що вже й забула, як це – теревенити. Напишіть мені листа й зазначте в ньому всі нові сленґові слова. Я ж нічого не знаю з того, що придумано пізніше, ніж «о, єа?».
Були ще й інші візити, на які Кей виїжджала своїм двомісним автомобільчиком до селища за п’ять миль від клініки. Ось і цього розкішного ранку дівчина їхала й наспівувала.
Падають на землю осінні-і-і листки
Червоні та жовті, немов пелюстки.
Гарні й чарівні-і-і, нагадують мені-і-і
Про зів’ялу ще влітку любо-о-ов…[35]
Враз вона міцно натиснула на гальмо. Чоловік міцної будови, що йшов дорогою, звів очі, коли Кей проминала його й, на свій подив, упізнала в ньому Пітера Вудза.
Дівчина зупинила авто за двадцять футів перед ним і в ці лічені миті, поки він наближався, швидко розмірковувала. Вудз не має при собі валізи. Очевидно, вийшов із клініки просто так собі. Треба його повернути на місце, та якщо він упиратиметься, тоді нічого не вдієш самотужки.
На дорозі нікого, ні душі. Чи доїхати до села й зателефонувати доктору Вінчінтеллі, а чи постаратися переконати пацієнта? Серце прудко билося, коли він проходив повз автомашину.
– Доброго ранку вам, – привітався пацієнт, піднявши капелюха.
– А ви ж як тут опинилися, містере Вудз?
– Я просто вийшов, – усміхнувшись, признався він. – Вже не міг витримати.
– Не побачившись із доктором Вінчінтеллі? Таж вам належить обговорювати з ним кожне таке ваше рішення. Знаєте, містере Вудз, ви справді непорядно повелися з нами. Сядьте-но поруч мене, я розвернуся, ми повернемося до клініки й поговоримо з доктором.
Вудз похитав головою.
– Я незлюбив доктора Вінчінтеллі й, правду кажучи, саму клініку. Мені здається, атмосфера в ній не дуже-то заспокоює.
– І все-таки, містере Вудз, це не діло – ось так вирушати собі в дорогу.
Він кинув на дівчину погляд, що видався їй дивним.
– Але ж і ви просто собі вирушаєте в дорогу.
– Це зовсім інша річ, – різко відказала Кей.
– Не бачу різниці.