зайшов у стіну й застібнув її за собою.
Усі ілюзії розвіялися, мов дим.
Авіла вже був не серед нічної луки.
Він опинився у велетенському прямокутному приміщенні, більшу частину якого заповнювала велика овальна бульбашка. Кімната в кімнаті. Конструкцію перед ним – такий собі театр під куполом – оточував високий каркас – риштування, обплутані кабелями, обвішані лампами й колонками. Мерехтливі проектори злагоджено світили всередину-бульбашки, кидали широкі промені на прозору поверхню купола і тим створювали всередині ілюзію зоряного неба й далекого краєвиду.
На Авілу справила враження здатність Кірша створити ефектний, драматичний образ, хоча сам футуролог, певне, навіть не здогадувався, наскільки драматичним виявиться цей вечір.
«Не забувай: ставки високі. Ти – солдат у шляхетній війні. Частина великої цілості».
Авіла повторював про себе план завдання безліч разів.
Він дістав із внутрішньої кишені свою величезну вервицю. Тієї ж миті з колонок над куполом розкотилося, немов Божий глас:
– Добрий вечір, друзі. Мене звати Едмонд Кірш.
Розділ 16
У Будапешті рабі Кьовеш нервово ходив темним кабінетом у своєму хазіко. Стискаючи в руці пульт від телевізора, він раз у раз перемикав канали, чекаючи новин від єпископа Вальдеспіно.
По телевізору десять хвилин тому новинні канали перервали звичну програму, аби передавати в прямому ефірі події з музею Ґуґґенхайма. Репортери обговорювали досягнення Кірша й гадали, про що ж він збирається розповісти світові. Кьовеша це нагнітання цікавості дратувало.
«Бачив я вже це відкриття…»
Три дні тому на горі Монтсеррат Едмонд Кірш уже показував «чернеткову» версію презентації Кьовешу, аль-Фадлу й Вальдеспіно. Тепер, підозрював Кьовеш, світ має побачити те саме.
«Відсьогодні все зміниться», – печально подумав він. Задзвонив телефон – і різко обірвав роздуми Кьовеша.
Рабин схопив слухавку.
Вальдеспіно почав без жодних прелюдій.
– Єгудо, на жаль, маю чергову погану новину.
Похмурим голосом він переказав те, про що тільки-но отримав жахливе повідомлення з Об’єднаних Арабських Еміратів.
Кьовеш затулив рот рукою.
– Аллама аль-Фадл… скоїв самогубство?
– Так думають влада й поліція. Його знайшли зовсім нещодавно, посеред пустелі… наче він просто пішов туди, щоб померти… – Вальдеспіно зупинився. – За моїми здогадами, він не витримав напруги останніх кількох днів.
Кьовеш подумав про таку ймовірність із завмиранням серця, але і в сум’ятті. Останні кілька днів його так само мучила думка про наслідки відкриття Кірша, однак те, що аллама аль-Фадл заподіяв собі смерть через відчай, видавалося йому абсолютно неймовірним.
– Щось тут не так, – промовив Кьовеш. – Я не вірю, що він міг би таке вчинити.
Вальдеспіно довго мовчав.
– Радий, що ви такої думки, – нарешті погодився