розповісти світові, що він три дні тому радився з високими духовними особами. Тепер я всерйоз переймаюся, чи з міркувань етичної прозорості він нас зібрав. А якщо він назве нас поіменно, то… ну, ми з вами станемо об’єктами пильної уваги й, можливо, навіть критики з боку нашої пастви: люди, можливо, вважатимуть, що ми мали щось зробити, а не зробили. Вибачте, я просто…
Єпископ наче завагався, збираючись сказати ще щось.
– Що? – чекав Кьовеш.
– Можемо обговорити це пізніше. Я зателефоную вам, коли побачимо, як Кірш вестиме презентацію. А доти, прошу, не виходьте на вулицю. Замкніться. Ні з ким не говоріть. Бережіться.
– Ви мене хвилюєте, Антоніо.
– Я ненавмисне, – відповів Вальдеспіно. – Поки що ми тільки й можемо, що дивитися, як зреагує світ. Усе в руці Божій зараз.
Розділ 17
На свіжій галявині всередині музею Ґуґґенхайма стало тихо, коли з небес прогримів голос Едмонда Кірша. Сотні гостей лежали на своїх підстилках і дивилися в зоряну синь. Роберта Ленґдона, який розташувався посеред галявини, охопило передчуття.
– Сьогодні станьмо знову дітьми, – продовжував голос Кірша. – Будемо лежати на траві під зоряним небом, і наш розум буде відкритий до всіх можливостей.
Ленґдон відчував, яке хвилювання прокотилося залою-лугом.
– Будьмо сьогодні як давні дослідники, – проголосив Кірш, – як ті, хто залишив усе й рушив у відкритий океан… ті, які вперше побачили незнані землі… які впали на коліна, приголомшені розумінням, що світ значно більший, аніж ті уявлення, на які здатна їхня філософія. Давні вірування розсипалися на прах перед лицем нового відкриття. Так нам треба налаштуватися сьогодні.
«Справляє враження», – думав Ленґдон; йому було цікаво, чи Едмонд записав цю розповідь заздалегідь, чи стоїть десь за сценою, читаючи текст.
– Друзі! – прогримів над ними голос Едмонда. – Усі ми зібралися тут послухати новину про важливе відкриття. Уклінно прошу вашого дозволу підготувати ґрунт для його сприйняття. Нині, коли відбулося стільки змін і зсувів у людській філософії, надзвичайно важливо розуміти історичний контекст такого моменту, як оцей.
Удалині саме вчасно вдарив грім. Ленґдон відчув вібрацію глибокого басового звуку в животі.
– Щоб вам легше було акліматизуватися зараз, – продовжив Едмонд, – серед нас, на превелике щастя, перебуває відомий учений – легендарна постать у світі символів, шифрів, релігії та мистецтва. Також він мій добрий друг. Леді і джентльмени, прошу вітати професора Гарвардського університету Роберта Ленґдона!
Ленґдон різко підвівся на ліктях, а юрба палко аплодувала.
Зірки вгорі поступилися місцем широкій панорамі великої, повної уважних слухачів аудиторії. Біля кафедри походжав туди-сюди в піджаку від Harris Tweed сам Роберт Ленґдон.
«То ось яку роль мені відвів Едмонд», – подумав знічений професор, знову лягаючи на траву.
– Давні люди, – говорив Ленґдон з екрана, – сприймали всесвіт як диво і мали з ним відповідні стосунки – особливо з тими явищами, яким не мали раціонального пояснення. Щоб