не стаєш.
Трясця моїй матері! Вона знає, як мені допекти. Я зморгую сльози і шморгаю занадто голосно. Не те щоб мені кортіло померти на самоті.
– Я цілком щаслива й без хлопця, а останній тип, з яким я трахалася, виявився молюском.
Одна з дивовижних властивостей молюска – це його економна здатність використовувати один і той самий орган для різних функцій. Наприклад, останній хлопець, із яким я спала, використовував свій член і як пеніс, і як мозок. А ще він був слизький. У поганому сенсі. Ні, мій досвід показує, що хлопці забирають забагато часу й висувають забагато вимог. Як «Тамагочі», яке було в мене в дитинстві й померло. На щастя для мене, Бог створив «Тіндер», а коли той провалився – «Дюрасел».
Я чую, як вона помішує капусту на протилежному кінці дроту: вода кипить, і бульбашиться, і хлюпає, а на стелі гуде вентилятор. Я майже відчуваю запах.
– Як там звали твого останнього хлопця? Майкл, чи Саймон, чи Річард, чи якось так?
– Звідки я, в біса, знаю?
Може, Ахмед?
– Я згубила лік, люба, їх якось забагато.
Я скрегочу зубами.
Незважаючи на ці розмови, я ніяк, чорт забирай, ніяк не могла піти на велике білосніжне весілля Бет сама: одиначка, непарна, соціальна парія. І одного дня, коли мама знову мені зателефонувала, я здалась. Я назвала перше-ліпше ім’я, що спало мені на думку.
– Алекс, мамо. Його звуть Алекс.
– А, Александрос?
– Що?
– Він грек?
– Ні!
– Він багатий? Корабельний магнат? А прізвище?
– Ні, ні, і я не знаю!
– Добре. Гаразд. Надішлю запрошення вам обом. І закінчу з розсадкою гостей. Ви сидітимете за столиком «Жимолость» між двоюрідною бабусею Верою та дядьком Бартолом’ю. Впевнена, вони будуть щасливі познайомитися з ним. Колись вони плавали в круїз на Корфу.
Звісно, я не знала нікого на ім’я Алекс і, сидячи в літаку «ІзіДжет», який от-от вилетить у Мілан, місця собі не знаходила. Думаю, можна було сказати, що його терміново викликали у справах – ну там, один із його кораблів врізався в айсберг, – але вони б не повірили. Одна на розкішному весіллі сестри. Непотріб. Другий сорт. Я впадала (ще глибше) у відчай.
Я вирішила запросити того, хто сидітиме поруч зі мною в літаку. Ризиковане рішення, так, але дивним чином збуджує. Я спостерігала, як один за одним пасажири заходять у літак… Ооо, оцей симпатичний: дизайнерські джинси, чисто виголений, дорога на вигляд сумка. Це «Прада»? Він повертає ліворуч і сідає поруч із дружиною із зовнішністю моделі з реклами нижньої білизни та дитиною з реклами «Ґеп». Чудово. А як щодо цього? О, цей просто розкішний. Схожий на Тайсона Бекфорда[24]. Діамантові сережки. Светр «Ральф Лорен». Сексуальна усмішка. Він сідає за мною поряд зі своїм ще накачанішим хлопцем. Хтось убийте мене. Зараз же.
– Привіт! – каже довговолосий бородатий надмірно татуйований тип у стилі «Харлі Девідсон», сідаючи біля мене на крісло біля проходу. – Я Адам.
Адам? Майже. Підходить.
Від нього пахло гідропонною марихуаною. Він або був глухий, або