це краще запитати в Бірґіт та Карла-Еріка. Я не бачив Джулії вже з півроку. Вона навчається на вчителя на півночі Швеції, в Умео, і неохоче виїжджає звідти. Вона жодного разу не була вдома до Різдва. Що стосується їхніх взаємин, Джулія завжди боготворила свою старшу сестру. Алекс тільки почала вчитися в школі-інтернаті, коли народилася Джулія, тому вона часто не бувала вдома, але коли ми відвідували їхній родинний дім, Джулія ходила за нею слідом, як цуценя. Алекс це не дуже хвилювало, і вона дозволяла їй так робити. Інколи вона дратувалася через Джулію й огризалася на неї, але найчастіше просто ігнорувала.
Еріка відчувала, що діалог завершується. Між паузами в розмові мовчання у великому будинку було всеосяжним, і вона передчувала, що цей будинок у всій своїй розкоші був тепер для Генріка Війкнера порожнім.
Еріка встала й простягнула руку. Він ухопив її обома своїми руками, потримав декілька секунд, відпустив і пішов перед нею до дверей.
– Я хотіла б піти вниз, до галереї, і трохи подивитися, – сказала Еріка.
– Так, це чудова ідея. Алекс дуже пишалася нею. Вона побудувала все спочатку, разом із подругою студентських років із Парижа, Франсін Бежо. Так, зараз її прізвище Сандберґ. Ми спілкувалися трохи особисто, але тепер майже не підтримуємо контактів, відколи в них із чоловіком з’явилися діти. Франсін точно в галереї, я зв’яжуся з нею й поясню, хто ти, вона допоможе й трохи розповість про Алекс.
Генрік відчинив для Еріки двері, і, востаннє подякувавши, вона повернулася спиною до чоловіка Алекс і попрямувала до автомобіля.
У той самий момент, як вона вийшла з автомобіля, розвиднилося. Галерея була розташована на вулиці Чалмерсґатан, паралельно з Авеню, але після півгодинного кружляння вона змирилася й припаркувала автомобіль на Геден. Насправді це було не дуже далеко, але в зливу відчувалося наче миля. До того ж паркування коштувало дванадцять крон за годину, і Еріка відчула, що настрій псується. Вона не взяла із собою парасольки й знала, що її кучеряве волосся незабаром буде на вигляд як невдала спроба зробленої вдома хімічної завивки.
Еріка поспішала через Авеню й поступилася дорогою трамваю під номером чотири, який дзеленчав і поспішав у напрямку Молндаль. Пройшовши Валанд, де вона в студентські роки іноді проводила шалені вечори, повернула ліворуч, на Чалмерсґатан.
Галерея «Абстрактність» була розташована праворуч і мала великі вітрини, які було видно з вулиці. Дверний дзвінок задзеленчав, коли Еріка увійшла, і вона побачила, що приміщення було набагато більшим, ніж здавалося ззовні. Стіни, підлога й дах були пофарбовані в біле, що виділяло твори мистецтва, які висіли на стінах.
У дальньому кінці приміщення вона побачила жінку, яка точно була французького походження. Вона випромінювала абсолютну елегантність й енергійно жестикулювала, обговорюючи картину з покупцем.
– Я зараз прийду, а ти тут роздивляйся.
Її французький акцент звучав чарівно.
Еріка повірила їй на слово і, заклавши руки за спину, почала повільно