Вона обережно взяла в руки картину й розвернула її. Яка невимовна краса!.. Навіть Еріка розуміла, що її намалював талановитий митець. На картині зображено оголену Александру, яка лежала на боці, поклавши голову на руку. Митець використав лише теплі кольори, які надавали обличчю Алекс спокою. Вона не розуміла, чому таку гарну картину заховано в шафі. Здавалося, Александра не соромилася показувати себе. Вона була так само досконалою, як і картина. Еріка не могла позбутися відчуття, що в ній є щось знайоме. Щось таке, що вона вже споглядала раніше. Вона знала, що ніколи не бачила саме цю картину, тож це було щось інше. У нижньому правому кутку не було підпису, а коли Еріка повернула картину, то побачила лише цифри «1999». Імовірно, рік написання. Вона обережно поклала картину на місце й зачинила дверцята.
Еріка знову окинула поглядом кімнату. Складно пояснити, але в спальні чогось бракувало, однак вона ніяк не могла зрозуміти, чого саме. Можливо, їй потім вдасться згадати. Тепер Еріка не наважувалася ні на хвилину залишатися в будинку. Вона вийшла й поклала ключ на місце. Заспокоїлася лише тоді, як сіла в автомобіль і завела двигун. Задосить емоцій на один вечір. Витриманий коньяк прожене неспокій. Як у біса їй спало на думку поїхати до будинку Алекс? За власну придуркуватість їй хотілося вдарити себе по лобі.
Коли вона повернулася до свого гаража, то побачила, що минула майже година, відколи вона поїхала. Це її здивувало. Здавалося, минула вічність.
Стокгольм привітно зустрів її чудовою погодою. Однак Еріка сиділа мов у воду опущена. Західний міст завжди був її улюбленим місцем, де вона насолоджувалася сонцем, що променилося над Ріддарф’єрден. Однак сьогодні все по-іншому. О другій годині відбудеться зустріч, і всю дорогу від Ф’єлльбакки Еріка даремно намагалася віднайти бодай якесь рішення. Маріанне дуже зрозуміло пояснила її права. На жаль, це її зовсім не втішало. Якщо ж Анна та Лукас і далі наполягатимуть на тому, щоб продати будинок, їй доведеться погодитися на це. Єдиний порятунок – заплатити їм половину від ринкової вартості. Щоправда, будинок у Ф’єлльбацці коштував купу грошви, і вона не мала ані частки такої суми. Безсумнівно, вона не залишиться без копійки в кишені, якщо вони все ж таки продадуть будинок. Її половина принесе їй, найімовірніше, декілька мільйонів, але багатство її не цікавило. Ніякі у світі гроші не могли компенсувати втрату будинку. Їй ставало зле від самої лише думки про те, що якийсь там мешканець Стокгольма, який гадає, ніби щойно куплений морський кашкет перетворить його на жителя узбережжя, знесе чудову веранду й замість неї поставить панорамне вікно. Ніхто не здатен переконати її в тому, що вона перебільшує. Еріка думала про це знову й знову.
Вона зупинилася біля адвокатського бюро на вулиці Рунеберґсґатан в Естермальмі й побачила будівлю з колонами та помпезним фасадом із суцільного мармуру. Еріка востаннє поглянула на своє відображення в дзеркалі ліфта. Стиль її одягу відповідав ситуації. Вона була в цьому бюро вперше, але відразу ж вгадала, якого адвоката