1943 – 44 рр. він публікує в нелегальній пресі «Листи до німецького друга», в яких з гуманістичних позицій осуджує спроби виправдання людиноненависницької ідеології фашизму. Тут він вносить корективи і в деякі свої надто умоглядні філософсько-етичні постулати, які допускали й висновки, що розбігаються з гуманістичною етикою. Тим часом «Чужий» і «Міф про Сізіфа», які побачили світ в 1942 – 43 рр., викликали значний резонанс у Франції і привернули до Камю увагу в колах інтелігенції.
Сприйняті як твори екзистенціалістські, і «Чужий», і «Міф про Сізіфа» виявилися співзвучними умонастроям, які на той час ширилися серед французької інтелігенції. До речі, екзистенціалізм зажив у Франції визнання і популярності саме в ці роки національної катастрофи, мороку та відчаю, і це не було випадковістю. Річ у тім, що екзистенціалізм, особливо в своєму камюсївському варіанті, пропонував таку модель існуючої ситуації і поведінки в цій ситуації, яка значною частиною інтелігенції сприймалися як адекватна їй у своїй трагічності. Постулуючи абсурдність дійсності, Камю разом з тим проголошував, що розум людини не примиряється з нею і не може примиритися за самою своєю природою. Тому мисляча людина – і в цьому її краса та велич – кидає виклик абсурдові, трагічно свідома того, що остаточно подолати вона його не зможе. «Для людини без шор, – каже Камю в «Міфі про Сізіфа», – немає видовища прекраснішого, ніж свідомість у двобої з дійсністю, яка перемагає. Ні з чим не зрівняти образ гордої людяності… Дисципліна, якій дух себе підпорядковує, воля, яку він кує з будь-якого підручного матеріалу, рішучість зустрічати все віч-на-віч, – у цьому є могуть і непересічність».
Цей трагічний стоїцизм, притаманний філософії Камю, сприймався французькою інтелігенцією в роки війни й руху Опору як гідний етичний принцип і пробуджував активний відгук.
У Камю, як і в багатьох представників французької інтелігенції, рух Опору пробудив надії на консолідацію демократичних сил і докорінне оновлення різних сфер життя після перемоги над фашизмом. Цим у великій мірі живилася та бурхлива духовна енергія, яку Камю виявляє в останні роки війни й перші повоєнні роки. Звичайно, письменника окрилювало й те, що його твори знаходили все ширший відгук у Франції та за її межами, що своїм словом він може впливати на свідомість і дії сучасників. Цей період позначений високим злетом творчої активності Камю, і водночас у його творчості відбуваються істотні зрушення, відбувається, за визначенням самого письменника, перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту». У 1947 р. виходить у світ роман «Чума», який зафіксував вищу точку ідейної еволюції Камю.
Одна за одною з’являються його драми «Непорозуміння» (1944), «Стан облоги» (1948) і «Справедливі» (1949), які з успіхом йдуть на сценах паризьких театрів. Як і раніше, він активно працює в жанрах філософської есеїстики та громадсько-політичної публіцистики, виступає також у ролі літературного критика. Завершується цей період його творчої діяльності відомим есе