Одна хвилина для нісенітниць. Ентоні де Мелло

й подібні до них твори недовговічні. По-справжньому достойні назватися письменниками тільки ті, хто пише тільки тому, що інакше просто б вибухнули.

      І, трохи порозмисливши, додав:

      – Такі письменники втілюють в слова божественний зміст – не зважаючи на те, про що саме вони пишуть.

***

      Коли його запитали, на що схоже просвітлення, Майстер сказав:

      – Це ніби зайти в пустелю й несподівано відчути, що за тобою спостерігають.

      – Хто саме?

      – Скелі, дерева і гори.

      – Моторошне відчуття.

      – Навпаки – втішне. Але через те, що воно таке незвичне, страшенно хочеться якнайскоріше втекти до звичного світу людей – зануритися в їхній гамір, їхні слова, їхній сміх – все те, що насправді відрізає нас від Природи й Реальності.

***

      Коли його запитали, чи не розчарований він тим, що його зусилля очевидячки дають так мало плодів, Майстер розповів історію про равлика, який почав вибиратися на вишневе дерево одного холодного вітряного дня пізньої весни.

      Горобці на сусідньому дереві добряче покепкували на його рахунок. Один з них навіть підлетів і сказав равликові:

      – Гей, телепню, чи ти не знаєш, що на цьому дереві немає жодної вишеньки?

      Але малюк, не зупиняючись у своєму русі, відповів так:

      – Зараз – ні, а коли я на нього видерусь, то будуть.

***

      Один учень був схильний до тривалих приступів депресії.

      – Мій лікар наполягає, щоб я приймав ліки, аби моя депресія не глибшала.

      – То чого ж тоді ти їх не приймаєш? – спитав Майстер.

      – Бо вони можуть зашкодити моїй печінці й вкоротити мені віку.