з виглядом щирого каяття відповів:
– Прошу мене вибачити, пане, я забувся. Я щиро вибачаюсь за мою непростиму хибу.
Одразу ж той чоловік заспокоївся.
– Що ж, от вам і відповідь: знадобилося всього лише слово, щоби вивести тебе з себе, і ще одне – аби привести до тями, – сказав Майстер.
Якось Намісник, полишивши свою поважну резиденцію, прибув до Майстра з вимогою, аби той узявся навчати його.
– Чого саме маю тебе навчати? – запитав Майстер.
– Мудрості, – такою була відповідь.
– Ах, друже мій. Я б залюбки, якби не одна суттєва перепона.
– Яка саме?
– Мудрості не навчають.
– Тож я нічому не зможу навчитися тут?
– Мудрості можна навчитися. Але їй неможливо навчати.
Кілька Майстрових учнів вирушили в турпохід на високу, вкриту снігом гору. Повсюди панувала майже космічна тиша. Їм стало цікаво з’ясувати, чи є тут бодай якісь звуки нічної пори. Отож, натиснувши кнопку «ЗАПИС» на магнітофоні, вони залишили магнітофон біля входу в намет, в якому вляглися спати, а самі поснули.
Повернувшись до монастиря, вони включили магнітофон – жодного звуку на плівці. Абсолютна, Незаймана Тиша.
Раптом Майстер, котрий до того мовчки слухав запис, перервав мовчанку словами:
– Ви чуєте це?
– Що саме?
– Гармонію галактик у русі.
Учні тільки перезирнулися, зачудовані його словами.
Прив’язаність спотворює наше сприйняття – це була постійна тема Майстрових бесід.
Учням якось випала нагода отримати ідеальний приклад цього, коли вони почули, як Майстер запитав у однієї матері:
– Як поживає твоя дочка?
– Моя дорогенька доня? Як їй пощастило! Вона має такого чудового чоловіка! Він купив їй автівку, не відмовляє в будь-яких дорогоцінних прикрасах, яких тільки забажає, оточив прислугою. Подає їй сніданок у ліжко, і вона ніжиться в ліжку аж до обіду. Яка тільки благородна людина її чоловік!
– А ваш син?
– О, бідаха! Той одружився на справжній відьмі! Машину їй купив, осипає дорогоцінними прикрасами, найняв цілу армію служниць. А вона – до обіду валяється у ліжку! Навіть не встане, щоб приготувати чоловікові сніданок!
У монастирі тільки й розмов було, що про одного релігійного чоловіка, який змарнував своє життя в результаті спроби самогубства.
При тому, що ніхто в монастирі не висловлювався схвально про вчинок цього чоловіка, дехто казав, що захоплюється його вірою.
– Вірою? – спитав Майстер.
– Авжеж, він мав сміливість вчинити згідно зі своїми переконаннями, чи не так?
– Це був учинок фанатика, а не віруючого. Віра вимагає від людини куди більшої сміливості: переоцінити власні переконання й відкинути їх, якщо вони не відповідають фактам.
Коли Майстер ще був малим хлоп’ям і ходив до школи, в його класі був один хлопчина, який його завжди жорстоко ображав.
Тепер, постарішавши й сповнений каяття, старий знайомий прийшов до монастиря й був прийнятий з відкритими обіймами.
Якось він згадав про своє колишнє жорстоке поводження, але Майстер, здавалося, нічого з цього