то ми тоді вирушили. Господарство було складене так: стояло дві гарні жилі будівлі та дві гарні холодні будівлі. Лежав ожеред кулів соломи, сани, валялися бочки порожні, а між ними і повні, але не знаю з чим. Крім того, стояв оббитий дошками сарай, похожий на крамницю. У жилих будинках світилося і видно було, як люде поралися. Завдяки тому, що на господарстві не було собак, то ми могли поводитися, як дома.
Розрахували ми, що господарство це є базою постачання людей при розробках лісу, котрими керує ГПУ. В будівлі світилося. В хаті були: в одній кореєць із жінкою, а у другій ціла сім’я. Придивляємось, аж на ґанку біля хати стоїть діжка із водою, а там мокла риба. Був це для господаря нежданний день по видатку риби на їжу. Бо ми ту рибу забрали да без хліба, без нічого поїли і трохи підкрепилися. А там відірвали дошку у крамниці та й улізли до неї. Там було сало, консерви, хліб печений, сахар, кружки, кожухи, валянки, нові чашки та інша всячина. Ми собі взяли хліба, сала кіл з 5, консервів 30 штук, сахару, порожніх мішків на харчі, по чашці, бо в нас погані були. І більше нічого ми не взяли. Навантажились… Потім сіли під тим господарством та наїлися і пішли далі. Одійшли кілометрів з 5, наклали вогню і почали уже справлятся. Нагріли окропу, напилися чаю, наїлися і полягали та трохи одпочили. А потім ізнов у подорож. Ідемо, коли знов озеро. Дійшовши до того озера, ми побачили, що воно дуже велике. У нас були цвяхи, пилка, сокирка. Так ми нарізали сосон, ізробили собі плота, поробили весла, склали свої речі і поїхали собі на другу сторону озера. Переїхавши озеро і придержуючися свого напрямку, пішли ми далі. Проходили ми велетенськими лісами, горами, болотами та камінням. Після озера ми йшли ще два дні та й дійшли до якоїсь вузенької лінії. Пройшли ми по тій лінії до самого вечора. Дійшли до високої гори і стали там ночувати. Наклали собі гарного вогню, обсушилися і полягали спати під ялиною. Прокинулися уранці й напилися чаю, бо тоді у нас був чай, сахар і хліб. Після цього й кажуть товариші мені й тому поляку, котрий був на одно око сліпий і хвизично нездатний: «Давай із вами поділимося харчами і усими речами і ви куди хочете ідіть, а ми підемо окремо». Я відповів: «Хлопці, ще розрізняться дуже рано, іще у нас єсть трохи харчів, будемо собі шукати краю». «Шукайте ви собі, а ми собі», – відказали наші товариші. Таким робом вони відокремилися від нас. І пішли ми вже у двох шукати фінської границі… Ідем собі… Коли находим широку лінію і пішли ми по тій лінії. Вона, як нам здавалося, мала б іти на південний захід. Ідем собі один день. Ідем по горах, по кручах скалистих. Дійшли до високої гори, аж на тій горі лежить купа каміння і зроблена із чотирьох деривин вишка.
Це було на самій високій горі. От ми дійшли до тієї вишки і почали думати, що робити далі. Коли дивимось, – униз пішло узгірря і якась стежка. Так ми і пішли по тій стежці. Коли знову дійшли ми до лінії широкої. Тут вже від широкої лінії пішли перехресні лінії. Ми звернули на перехресну лінію, по над котрою угледіли високу із жерток ізроблену загородь, скрізь понад лінією. Ми думали, що це