Роджер Елвей. – Здається, дим щонайменше на милю далі.
– Повір мені. Я тут бував раніше, коли ще Мейвезер вважав себе повносправним трейлерним сутенером і джентльменом, який у вільний час вирощує траву. Гадаю, він піднявся вище у цім світі.
Патруль Чотири занесло на путівці, та потім колеса вчепилися в дорогу. Роджер правив уперед на сорока, перевальцем, попри жорстку підвіску, казенна машина інколи чіпляла дном ґрунт. Високе лабуззя, яким поріс центральний бурт цієї просіки, скреготіло об ходову. Тепер вони вже відчували запах диму.
Террі вхопив мікрофон.
– Патруль Чотири Базі. Базо, це Патруль Чотири.
– Четвертий, це База, – відповіла Лінні.
– Ми будемо на місці хвилини за три, якщо Роджер не доправить нас у рівчак. – Роджер відірвав одну руку від керма на мить, достатню щоб тицьнути напарнику пальця. – Як там справи в пожежній частині?
– Вони виводять усі чотири машини, плюс виїжджає швидка. Дехто з волонтерів – також. Мусять з’явитися відразу за вами. Дивіться десь там ту Пані Ейвон.
– Пані Ейвон, ясно. Четвертий, відбій.
Террі вставив мікрофона в держак, якраз коли їхній крузер підстрибнув, опинившись на мить у повітрі. Роджер юзом зупинив машину. Дорога попереду була захаращена уламками рифленої покрівлі, розірваних газових балонів, пластикових каністр, шматками паперу – дещо з того ще тліло. Він помітив якесь чорно-біле кружальце, схоже на регулятор пічки.
Одна стіна сараю відвалилася, прихилившись до сухого дерева, яке палало, наче смолоскип. Також горіли найближчі до тилу сараю сосни. Так само – й кущі край дороги.
Рвонувши кришку багажника, Роджер вхопив вогнегасника і почав поливати білою піною підлісок. Террі дістав протипожежне полотно і почав ляпати ним по палаючих уламках на дорозі. Скоро тут будуть пожежники, головне зараз – не дати поширитися вогню.
Із вогнегасником в руках підбіг Роджер.
– У мене вже порожньо, а те, що ти робиш, – до сраки. Мо-же, вшиваймося звідси, поки нас не облягло ззаду, як думаєш?
– Я думаю, це чудова ідея. Ану погляньмо, що там в шале Мейвезера.
Піт бісеринами скочувався з чола Роджера і зблискував у рідкому волоссі його блідо-жовтої стрижки «під їжачка». Він глянув скоса:
– У якому ще желе?
Террі подобався його напарник, загалом так, але він не хотів би мати його в своїй команді з квіз-боулу в «Рипливому колесі»39 по середах.
– Вези, не переймайся.
Роджер стрибнув за кермо. Террі сковзнув на пасажирське сидіння. За сорок ярдів позаду них з-за повороту, похитуючись, виїхала одна з Дулінгських пожежних машин, її високі борти дряпали гілки дерев, які товпилися вздовж дороги. Террі помахав пожежникам, а потім відімкнув сховану під панеллю рушницю.
Вони прибули на галявину, де стояв на домкратах трейлер, химерно пофарбований під бірюзову акваріумну ринь. Сходи – бетонні блоки. Поряд стояв поїдений іржею «Ф-150»40 з парою спущених коліс. Якась жінка щулилася в його задніх дверях, мишасто-брунатне