не помітила в її очах зляканого виразу «оленятка у світлі фар», тільки спокійну споглядальність. І ще дещо: вона була красунею.
Лайла не змогла б вчасно зупинитися, навіть якби повноцінно виспалася за ніч – на швидкості вісімдесят миль – аж ніяк. Натомість вона крутнула кермо праворуч, оминувши цю жінку серед дороги на якихось кілька дюймів, та й не зовсім оминувши, по-правді; Лайла почула «клап» і раптом, замість дороги позаду машини, бортове люстерко показало Лайлі Лайлу.
Тим часом вона мусила впоратися з крузером Патруль Один, цією ракетою, що вже майже не корилася її управлінню. Вона збила чиюсь поштову скриньку, пославши її в політ, а сам стовпчик, перш ніж повалитись на землю, крутнувся, наче жезл мажоретки. Позаду неї клубочилась курява і Лайла відчувала, як важкий крузер бажає сковзнути до рівчака. Гальма б її не врятували, тому вона навпаки – натисла на газ, додавши швидкості; крузер дерся по правій обочині, щебінка рикошетила від споду машини. Вона мчала якимсь диким робом, навскоси. Якщо її впіймає канава, машина піде перекидом, і шанси на те, що вона побачить Джареда випускником старшої школи, радикально змаліють.
Лайла легенько подала кермо ліворуч: спершу машина пішла юзом, та потім вчепилася й вигуркотіла на шосе. Знову з асфальтом під колесами, Лайла різко вдарила по гальмах, ніс крузера кивнув, скид швидкості так сильно вдавив у неї ремінь безпеки, що Лайла відчула, як вирячилися її очі.
Вона зупинилася в кінці довгої подвійної колії паленої гуми. Колотилося серце. Перед очима плавали чорні цятки.
Щоб не зомліти, вона змусила себе глибоко дихати і подивилася в люстерко заднього огляду.
Та жінка не побігла в ліс, і не дременула вгору Головатим пагорбом, де від цієї відгалужувалася інша дорога, на Перевіз через Круглявий Ручай. Вона там просто стояла, озираючись через плече. Цей погляд назад, вкупі з її голою дупою, що віддималася з-під подолу сорочки, був дивовижно кокетливим – наче пінап-дівчина з якогось календаря Альберто Варгаса45.
Гарячково дихаючи, з металічним присмаком у роті після викиду адреналіну, Лайла здала задом на під’їзну ґрунтовку якогось маленького, акуратного ранчо. Там, на ґанку, стояла жінка з немовлям на руках. Лайла опустила шибку й гукнула:
– Зайдіть до хати, мем. Зараз же.
Не затримуючись подивитися, чи виконала її наказ ця ґава, Лайла перемкнула важіль і, не забувши об’їхати вбиту поштову скриньку, задом покотила по Головатому Пагорбу – туди, де стояла та жінка. Лайла чула, як її погнутий передній бампер шкрябає одне колесо.
Вискнуло радіо. Викликав Террі Кумс.
– Патрулю Один, це Четвірка. Ви там, Лайло? Повертайтесь. У нас двійко мертвих метоварів тут, поза лісопильнею.
Вона схопила мікрофон, сказала:
– Не зараз, Тер, – і кинула мікрофон на сидіння.
Зупинившись перед жінкою, Лайла розстебнула кобуру і, вже вилізши з крузера Патруль Один, вшосте у своїй поліційній кар’єрі дістала службову зброю. Дивлячись на ці довгі, засмаглі