не хотілося сина бодай до чогось підохочувати. Він взагалі не хотів би про це думати. Джаред наполягав на тому, що він і Мері – просто друзі, й, можливо, навіть сам у це вірив. Утім, Клінт бачив, якими очима син дивиться на дівчину: так дивляться на ту, яку хочеться мати своєю дуже й дуже близькою подругою.
– Привіт Малої ліги, – озвався Джаред і простягнув руки. – Ти його не забув ще?
Клінт не забув: стукнулись кулаками, ляснулись долонями, зчепилися пальцями, гладенько тернулись долонями, а потім разом двічі плеснули в долоні над головами. Хоча востаннє вони це робили давненько, ритуал пройшов досконало, і обидва розсміялися. Так додалося сяйва цьому ранку.
Джаред уже й із обрію зник, коли Клінт згадав, що він мусив сказати сину, щоб той виніс сміття.
Чергова ознака старіння: забуваєш те, що хотів пам’ятати, і пам’ятаєш те, що хотів би забути. Він міг би бути тим штукарем, котрий це сказав. Варто було б завести собі подушку з вишитою на ній цією фразою.
6
Відзначувана впродовж шістдесяти днів у рапортах «похвальна поведінка», Джінет Сорлі мала право тричі на тиждень з восьмої до дев’ятої ранку перебувати в загальній вітальні. Насправді це означало: від восьмої до восьмої п’ятдесяти п’яти, оскільки о дев’ятій починалася її шестигодинна зміна у столярній майстерні. Там вона проводила час, вдихаючи лак крізь тоненьку марлеву маску й виготовляючи ніжки для стільців. І заробляла три долари за годину. Гроші йшли на рахунок, з якого їй буде сплачено за чеком після звільнення (утримувані називали свої робочі рахунки «Безкоштовними парковками», як у грі «Монополія».) Самі стільці продавали в тюремній крамниці по той бік 17-го шосе. Деякі йшли по шістдесят доларів, більшість – по вісімдесят, і тюрма продавала їх багато. Джінет не знала, куди йдуть ці гроші, та й байдуже їй те було. Натомість право на користування загальною вітальнею байдужим їй не було. Кімната мала великий телевізор, настільні ігри і журнали. Стояв там також автомат з перекусками та автомат з безалкогольними напоями, який приймав тільки четвертаки, а утримувані не мали четвертаків, четвертаки вважалися контрабандою – глухий кут! – але принаймні можна було зазирати у вітрину. (Плюс, у визначені дні тижня загальна вітальня ставала кімнатою для відвідувачів і відвідувачі-ветерани, як от син Джінет Боббі, не забували приносити побільше четвертаків.)
Цього ранку вона сиділа поряд з Ейнджел Фіцрой, дивилася ранкову програму на 7-му каналі WTRF з Вілінга15. Новини були звичайною жуйкою: хтось стріляв на ходу з автомобіля, пожежа на трансформаторній підстанції, жінка заарештована за напад на іншу жінку на «Монстр трак джемі»16, в легіслатурі штату безплідно баляндрасять про нову чоловічу в’язницю, яку збудували на місці знесеної колись під кар’єрний видобуток вершини гори, а в ній виявилися хиби конструкції. На загальнонаціональному фронті триває облога Родака Ясно-листа. На іншому боці планети: є підозра, що тисячі людей загинули внаслідок землетрусу в Північній Кореї, а в Австралії лікарі повідомляють про спалах якоїсь сонної хвороби, що, як здається, вражає